Розділ «Даянерис»

— Меєрин уклав союз із Лазарією.

Цзаро лише гигикнув зневажливо.

— Дотракійські коневладці кличуть лазарян «ягнятниками», а поводяться, як із ягнятами. Бо коли їх стрижеш чи ріжеш, вони тільки жалібно бекають. То геть не войовниче плем’я.

«Навіть друг сумирний, мов вівці, краще, ніж жодного.»

— Мудрі Хазяї мали б наслідувати їхній приклад. Минулого разу я зглянулася на Юнкай, але вдруге цієї помилки не зроблю. Якщо звідти насміляться на мене напасти, я зрівняю Жовте Місто з землею.

— Але поки ви рівнятимете Юнкай з землею, дорогенька, Меєрин повстане за вашою спиною. Не заплющуйте очі на небезпеки навколо вас, люба Даянерис. Ваші євнухи — добрячі вояки, та їх замало, щоб протистояти війську, яке проти вас вишле Юнкай, щойно впаде Астапор.

— Мої відпущеники… — почала була Дані.

— Пхе! Постільні раби, голії борід, ліпники цегли не виграють битв.

Та вона все ж мала надію, що Цзаро помиляється. Колись відпущеники справді являли з себе безладний набрід, але потім вона поділила усіх чоловіків, здатних тримати зброю, на полки і наказала Сірому Хробакові зробити з них вояцтво. «Хай думає, що хоче.»

— А чи не забули ви ще одну річ? Я маю драконів!

— Справді? Пригадую, в Карфі вас рідко бачили без дракона на плечі… але зараз, якщо вірити моїм очам, ваше пречудових обрисів плече таке ж голе, як ваша прегарна грудь.

— Мої дракони виросли, а плечі — ні. Вони літають далеко у полях. Шукають здобич.

«Пробач мені, Хазеє.» Дані занепокоїлася, що Цзаро знає про цю справу, які плітки встиг почути в місті.

— Запитайте про моїх драконів у Добрих Хазяїв Астапору, якщо маєте сумніви.

«Я бачила, як очі людопродавця плавилися і стікали його щоками.»

— А ще скажіть правду, мій добрий друже: навіщо ви мене шукали, якщо не торгувати?

— Щоб привезти дарунок цариці мого серця.

— Ну ж бо, кажіть.

«Що це за нова пастка?»

— Дарунок, про який ви благали мене в Карфі. Кораблі. У затоці стоїть тринадцять галер. Ваших галер — якщо забажаєте. Я привів вам цілий флот, який повезе вас додому, на Вестерос.