Розділ 23

Я вийшов за ворота та помахав своїм товаришам.

— Ти мій боржник, — не забув нагадати охоронець.

— Я заплачу, коли цей скупердяй заплатить мені.

Він промимрив собі під ніс:

— Ти вважатимеш його скупим, поки не зустрінеш Капо Дімонте. Я б не потикався на цю службу, якби не здобич.

Мої друзі повільно наближалися. Дренгові, попри всю неохоту, доводилося майже нести Слона на руках.

— Здобич? Коли буде?

— Після бою. Ми завтра вирушаємо.

— Проти Капо Доссії?

— Ні, не так пощастило. Кажуть, у того негідника повно коштовностей і золотих гроутів. Добре було б запустити руки в його скарбницю. Але не цього разу. Все, що відомо, — прямуватимемо на схід. Це буде несподівана атака на когось, може, навіть із союзників. Тож командування не бажає, щоб солдати патякали зайве. Гарна думка! Заскочити їх із опущеним мостом — це виграти півбитви.

Я розмірковував над такою воєнною хитрістю, поки вів свою маленьку команду у вказаному напрямку. Навряд чи солдатські казарми мали шанс потрапити до туристичної брошури, але порівняно з бараками рабів виглядали краще. Дерев’яні ліжка із солом’яними матрацами для вояків, трохи соломи біля ліжок для зброєносців. Треба подбати про місце для Слона, а в цьому, я переконаний, найкраще зарадить тут хабар. Ми сиділи на ліжку, доки Дренг пішов шукати кухню.

— Як спина? — запитав я.

— Болить, але вже не так турбує. Я трохи відпочину й огляну місцевість.

— Уранці матимеш достатньо часу. В тебе ще довгі кілька днів.

— Згода. А ось і твій зброєносець із їжею.

Дренг приніс гаряче овочеве рагу зі шматками м’яса якоїсь безіменної птахи. Про те, що це саме птаха, вдалося здогадатися з пір’я, яке траплялося на м’ясі. Ми розділили рагу на три однакові порції та з’їли його з вовчим апетитом. Свіже повітря і тривала прогулянка таки змусили нас зголодніти. Ще Дренг приніс порцію кислого вина, але ні я, ні Слон не змогли його пити. Дренг вихлистав усе вмить, калачиком згорнувся під ліжком і захропів.

— Я піду роздивлюся навколо, — сказав я. — Відпочинь, поки я повернуся.

Мої наміри порушив різкий звук горна. Я обернувся, щоб глянути на горе-музиканта, і помітив його у дверях. Горніст озвався знову. Я вмить налаштувався схопити нездару за горло, якщо він іще раз спробує катувати нас своєю музикою. Втім, горніст відступив убік і вклонився. Худа фігура у блакитному вбранні зайняла місце горніста у дверях. Усі солдати схилили голови, вітаючи свого пана. Я вчинив так само. Капо Дімонте власною персоною.

Капо Дімонте був такий худий, що, здавалося, його живіт прилип до спини. У нього, мабуть, якісь проблеми з циркуляцією крові, бо я не бачив людей, що мали б від природи таку блакитну шкіру. Маленькі червоні очі визирали з глибоких блакитних очниць, він хапався за нижню щелепу синіми пальцями. Капо Дімонте підозріло роззирнувся навколо, а потім заговорив; хоч і виглядав хирляком, голос у нього виявився глибокий і сильний:

— Солдати, в мене для вас хороші новини. Готуйтеся до нічного походу. Марш-кидок, мусимо добутися Пінетті Вудс до світанку. Йдуть лише солдати, без зайвої поклажі. Ваші зброєносці залишаться тут і приглянуть за вашим добром. Відлежуйтеся вдень, бо виступимо завтра в сутінках. Зустрінемо вночі союзників і об’єднаємося, щоб атакувати ворога на світанку.