Розділ 22

Дренг опустив очі й затремтів:

— Я хочу бути бійцем, але я боягуз. Я не міг зрушити з місця, щоб допомогти вам.

— Але зрештою ти зміг. Пам’ятай це. Немає жодної живої душі, яка б нічого не боялася. Тільки смілива людина може відчувати страх і подолати його.

— Чудова думка, юначе, — пролунав глибокий голос. — Саме її вам слід завжди пам’ятати.

Слон опритомнів і слабко всміхався.

— Я говорив, Джиме, перед тим як вони ввімкнули свою маленьку машинку, що знав, що ти з’явишся тут сьогодні вранці. Ти втік, і я знав: побратим не залишить мене в тому клятому місці. У фортеці зчинився страшний переполох і біганина по тому, як ти втік. Метушилися, поки зачинили ворота на ніч. Зрозуміло, що прокрастися у фортецю вночі неможливо. Проте на світанку ворота відчинять, тож я не сумнівався, що ти будеш близько, намагатимешся знайти спосіб мене врятувати. Проста логіка. Щоб спростити завдання, я вийшов тобі назустріч.

— Дуже просто! Та тебе мало не вбили!

— Але ж не вбили. А тепер ми обидва у безпеці, далеко від них. Плюс, я бачу: тобі вдалося знайти нам союзника. Хороша робота, як на один день. Тепер важливе запитання. Що робитимемо далі?

Справді, що?