Розділ 22

— Якщо ми підступимося ближче, вони нас помітять, — прошепотів мій зброєносець.

Я підвів голову вгору, подивився на сонце в зеніті й кивнув, погоджуючись.

— Добре, це був важкий день. Ми відлежимося тут, у лісі, й вирушимо вранці.

— Не треба, це смерть. — Його зуби, попри спекотний полудень, цокотіли.

Дренг поквапився завести нас глибше в ліс, на галявину, вкриту травою, зі струмком через неї. Він дістав із сумки глиняну чашку, набрав води та подав мені. Я випив і раптом усвідомив, що мати зброєносця не так уже й кепсько. Покінчивши з господарськими клопотами, Дренг розстелив на землі ковдри і швидко заснув. Я сів спиною до дерева і скористався нагодою спокійно роздивитися поцуплену рушницю. Блискуча й нова, така річ ніяк не пасувала до цієї жебрацької планети. Звісно, її скинули з венійського корабля. Слон говорив, що, напевно, вони займаються контрабандою зброї. І один екземпляр контрабандної зброї я саме тримав у руках. Варто розглянути її уважніше.

Жодного ідентифікаційного або серійного номера чи якихось інших знаків із вказівкою місця виготовлення. І зрозуміло чому. Навіть якщо одна з таких рушниць потрапить до агентів Ліги, довести, з якої планети вона сюди потрапила, буде неможливо. Рушниця невелика за розмірами, щось середнє між гвинтівкою та пістолетом. Як почесний член Стрілецького клубу Перлі Гейтс, я трохи знався на стрілецькій зброї. Хоч я досить влучно стріляю та не раз брав призи на змаганнях, але ніколи не бачив нічого такого. Зазирнемо в дуло. 30-й калібр, незвично для гладкодульної зброї. Знайшлися також жорсткий приціл, пусковий гачок із запобіжником і ще один важіль на стволі. Я повернув його — рушниця переломилася навпіл, і жменя набоїв розсипалася по землі. Я вивчив один зблизька і, здається, зрозумів, як працює рушниця.

Усе продумано. Жодних канавок і пазів, тому не треба перейматися чистотою ствола. Барабана немає, зате в кулі є плавник, щоб летіти прямо, нікуди не звертаючи. І — ха-ха! — зробити акуратну дірочку в тому, в кого влучить. Жодних гільз — теж плюс. Не треба морочитися з використаним залізяччям. Я глипнув у патронник. Усе раціонально та зрозуміло навіть дурневі: поклади патрони до спеціального отвору, ще один патрон — до патронника, закрий і защипни. Невеликий фотоелемент для заряджання батареї. Коли натискаєш на курок, спеціальний екран нагрівається й від нього загорається заряд. Виштовхує кулю розширений газ, частина якого йде на виштовхування наступного набою у ствол. Надійно, просто в користуванні, дешево. І смертельно.

Пригнічений і втомлений, я поклав рушницю поряд, підсунув меч поближче до руки, вмостився на ковдрі й заснув.

До світанку ми виспались і зголодніли. Дренг приніс мені води й дав щось схоже на висушену шкіру. Він узяв і собі трохи, почав старанно жувати. Сніданок у ліжко — чудово! Я спробував відкусити шматок і мало не зламав зуба. Воно не тільки виглядало як шматок висушеної шкіри, а й смакувало так само.

До того часу, як опустили підйомний міст, ми лежали в гайку на пагорбі навпроти, так близько, як тільки змогли підібратися. У найближчому сховку, який вдалося знайти, тому що, зі зрозумілих причин, усі дерева та чагарники біля воріт зрубували. Не настільки близькому до воріт, як хотілось мені, проте занадто близькому для Дренга: я відчував, як він тремтить від страху поруч мене. Першим із воріт з’явився невеликий загін озброєних чоловіків у супроводі чотирьох рабів, які тягли віз.

— Що відбувається? — запитав я.

— Ідуть збирати данину, відбирати свою частину врожаю.

— Ми зараз бачимо тих, хто виходить з воріт, а ваші фермери можуть якось потрапити досередини?

— Боже збав!

— А як щодо торгівлі провіантом?

— Вони забирають у нас усе, що забажають.

— А дрова?

— Вони беруть усе, що їм потрібно.

«Отака мила одностороння економіка», — саркастично подумав я. Але треба щось вигадати, не можу ж я залишити Слона рабом у цьому жахливому місці. Мої міркування обірвала метушня поблизу воріт. Поки я спускався з небес на землю, якась фігура відокремилася від гурту біля мосту, звалила охоронця й кинулась навтьоки.

Слон!