Розділ 21

— Звісно, я вбив того негідника, який зарізав бідного Смеллі. Війна, вона така. Брудна справа.

Уся моя аудиторія щось співчутливо залопотіла, тож я не впоров надто великої дурниці. Я звернувся до Дренга:

— Іди сюди, Дренгу, я хочу поговорити з тобою. Скільки тобі років?

Він зиркнув на мене з-під кучми довгого волосся та поквапився відповісти:

— Буде чотири наступного Свята Дощового Черв’яка.

Мені не хотілося заглиблюватися в подробиці про свято з такою огидною назвою. Дренг — величенький хлопчина як на свій вік. Чи на цій планеті дуже довгий рік. Я кивнув і продовжив:

— Хороший вік для зброєносця. А тепер скажи мені, чи знаєш ти, в чому полягають твої обов’язки?

Безперечно, він знав про ці обов’язки краще за мене, бо я не знав про них узагалі. Дренг закивав і з ентузіазмом почав відповідати на моє запитання:

— Я знаю, сер, я знаю. Старий Кветчі був колись солдатом і розповідав мені про це багато разів. Чистити меч і рушницю, діставати їжу з вогню, наливати воду у пляшку, давити вошей каменюкою…

— Прекрасно, я бачу, тобі все відомо. Пропустимо останню огидну деталь. В обмін на це ти сподіваєшся, що я навчу тебе воювати.

Дренг кивнув. Усі в кімнаті принишкли, поки я обдумував своє рішення:

— Добре, я беру тебе.

Вигук радості сягнув солом’яної стелі, а старий батько дістав пляшку з, очевидно, самогоном. Здавалося, мої справи вже трохи кращі. Хай і зовсім трішки, але все-таки кращі.