Розділ 15

— Стіна, звісно, стіна. Ти виклав усі підказки, а я не здогадався. Стара, кам’яна, два метри завширшки!

— Точно! На те, щоб її розвалити, у мене пішло чотири місяці й три вколошкані роботи, але врешті я таки переміг. Спершу я придбав будівлю через дорогу від монетного двору та лопатою викопав під нею тунель. Дуже повільно, дуже тихо. Під фундаментом будівлі з виходом досередини. Як виявилося, там є внутрішня та зовнішня стіни, а проміжок між ними заповнений щебенем. Нечутно підірвав одну сторону броньованого сховища, що з’єднувала внутрішню та зовнішню стіни монетного двору. Встановлений мною механізм міг поміняти коробки за півсекунди. Коли внутрішні двері зачинялися, замок запечатували до того, як відчиняться двері зовнішні. Достатньо часу, майже три секунди, щоб поміняти коробки. Вони так і не здогадалися, як я це роблю. Механізм і досі там. Але після того, як вони все там перекинули догори дригом, красти гроші стало важко. Хакерство — це щось інше. Винятково інтелектуальна робота.

— Хіба ж іще можливі комп’ютерні крадіжки в наші дні — з усіма цими кодами та паролями?

— Що людина заблокувала, людина може й розблокувати, не залишаючи сліду. Я наведу тобі кілька прикладів. Почнемо з такої мудрої штуки, як округлення. Ось як воно працює. Уявімо, що у тебе в банку є вісім тисяч баксів; на депозиті ця сума збільшується на вісім відсотків на рік. За правилами банк поповнює твій рахунок кожного тижня. Це означає, що наприкінці першого тижня твій баланс збільшиться на 0,015384 відсотка. Таким чином, до твоїх восьми тисяч додасться 12,30. Правильно? Перевір на своєму калькуляторі.

Я ввів ті суми, про які він говорив, і отримав саме такий результат.

— Точно дванадцять баксів і тридцять центів, — гордо виголосив я.

— Неправильно, — заперечив він. — Прибуток становить 12,3072, чи не так?

— Ну, теоретично так, але, якщо я не припускаюся помилки, неможливо додати сімдесят дві тисячних цента до чийогось рахунку.

— Не все так просто. У фінансових розрахунках округлюють до сотих. У цьому важливому моменті розрахунків банк має два шляхи. Він може округлювати всі тисячні понад 005 до вищого числа, а ті, які нижче від 0049, — до нуля. До кінця дня всі ці підвищення та зниження приблизно врівноважаться, і банк нічого не втратить і не отримає. Або є інший шлях, і саме таку схему практикують: банк може автоматично обнулити всі числа після сотих, забезпечивши собі в такий спосіб невеликий, але стабільний прибуток. Невеликий — це я, звісно, в масштабах банку, але доволі значний з точки зору окремого вкладника. Якщо відповідно налаштувати банківський комп’ютер, усі ці округлені суми підуть на один рахунок, а наприкінці дня правильний баланс буде показано і на рахунку банку, і на рахунку клієнта. Й усі задоволені.

Я швидко порахував на калькуляторі та вдоволено глянув на результати.

— Правильно, всі задоволені, а особливо власник того рахунку, куди списано решту. Якщо з десяти тисяч рахунків списувати лише по півцента, прибуток становитиме п’ятдесят баксів на день.

— Правильно, але у великому банку в сотні разів більше рахунків. І зі свого досвіду я знаю, що прибуток того, хто забере куш, становитиме п’ять тисяч баксів на тиждень.

— І це, як ти кажеш, найпростіша та найдрібніша твоя комп’ютерна авантюра?

— Так, якщо під’єднатися до комп’ютерів великих корпорацій, суми стають просто нереальні. Так працювати — суцільне задоволення. Якщо бути обережним і не залишати слідів, корпорації так і не здогадаються, що їх обібрали. Вони не хочуть знати про це, не вірять навіть тоді, коли стикаються з переконливими доказами. Бути засудженим за комп’ютерні крадіжки практично неможливо. Це прекрасне хобі для людини мого віку. Воно дає поживу для мозку та робить непристойно багатим. Мене не могли впіймати. Ох, так, крім одного разу…

Слон тяжко зітхнув, а я відчув себе винним.

— Це все через мене. Якби я не спробував вийти на тебе, ти б ніколи не мав справи з федералами.

— Не картай себе, Джиме. Я зламував їхню систему безпеки багато разів, але раніше все сходило мені з рук. Це моя помилка, і я заплатив за неї. Досі плачу. Я не проти нашого теперішнього притулку, але ця їжа вже починає дратувати. Чи, може, ти не помічаєш?

— Ми, тобто моє покоління, завжди це їмо.

— Звичайно, як я про це не подумав? Кінь не відійде від сіна, а свинобраз пожадливо чвакатиме своїми помиями хоч вічність.

— А ти, напевно, спроможний насолоджуватися лобстером і шампанським до наступного століття.