Розділ 15

Коли продзеленчав будильник, ми схопилися на ноги, задоволено всміхаючись. Я вимкнув будильник, а Слон відчинив двері до холодильника. Ключ повернувся у зовнішньому замку, коли ми вже захряснули за собою двері. Ми стояли й тремтіли в максвайнівському мавзолеї харчів, допоки механік, що вступив до кімнати, робив свою роботу та виходив.

— Ти чув? — запитав я. — Він перевіряв надходження льоду в дозатор вишневої шипучки. Сміхота.

— Я волів би не обговорювати склад цієї гастрономічної трупарні. Ще не час?

— Час.

Я розчахнув двері надвір і заплющив очі від давно не баченого денного світла. Тепер швидше до фургона, поки вулиця безлюдна.

— Сюди!

Ми вислизнули назовні та зачинили за собою двері. Повітря було надзвичайно свіже, напоєне чудовими ароматами. Я відчував це, незважаючи на кухонний сморід від Максвайну.

Слон квапився до фургона, а я тим часом уставив два клини в нашу камеру кулінарних жахів — на випадок, якщо механіку заманеться вийти раніше, ніж від нього вимагалося. Нам потрібно лише п’ятнадцять хвилин.

Слон уже набив руку з моєю відмичкою, тож відімкнув замок і широко розчахнув двері кузова ще до того, як я обернувся. Потім він заліз до кузова, а я сів на місце водія та завів двигун.

Поки що все легко. Я під’їхав до водойми; там Слон, сівши на лаву, залишився наглядати за нашими манатками. А я скараскався краденого авто, просто зоставивши його біля найближчої алкогольної крамниці. Зробивши це, я неквапливо прогулявся до берега, до свого компаньйона.

— Дивись, он той білий човен, — сказав я, поспіхом приклеюючи вуса та перевіряючи, чи надійно їх припасував. — Вхід із пристані повністю автоматизовано. Я заберу човен і підпливу сюди.

— Незабаром почнемо наш чудовий круїз, — мрійливо промуркотів Слон, мружачись від задоволення.

Я попростував до пристані, щоб пред’явити ідентифікаційні документи роботу-контролеру.

— Доброго ранку, — озвався робот приємним голосом. — Ви замовили катер «Щасливий квиток» із каютою. Батареї заряджено на суму дванадцять баксів. Запаси провізії…

Він уголос викладав інформацію про побутові деталі, представлену на екрані. Очевидно, сервіс для клієнтів, які не вміють читати. Однак я нічого не міг із цим удіяти. Доводилося чекати, поки він завершить. Коли нарешті робот змовк, я опустив у спеціальний отвір монети. Машина крекнула й видала квитанцію. Неквапом я зійшов на борт, вставив квитанцію та почекав, доки катер зніметься з припону. Потім я виплив на середину річки та попрямував до самотньої фігури на лавці.

Проте мій компаньйон уже був не сам. Біля нього сиділа дівчина. Я зробив на катері кілька кіл, але вона нікуди не поділася. Слон згорбився, не подаваючи мені жодних знаків, що робити далі. Я ще раз прокатався навколо, а потім, забачивши поліцейський патрульний катер, вирішив пришвартуватися біля лавки. Дівчина встала, помахала мені рукою й гукнула:

— Це ж Джиммі ді Ґріз, хай йому біс! Бувають же зустрічі!