Розділ шістдесят третій

— Перш ніж ми розпочнемо пікнік, хочу в тебе дещо спитати.

— То питай.

— Я отримала запрошення прочитати курс лекцій у Джорджтаунському університеті наступного семестру. Ти часом не приклав до цього руку?

Девід намагався зробити кам'яне обличчя, але до нього долітав аромат її парфумів, і важко було стримати посмішку.

— Ну, а хоч би й так? Ти погодишся?

Вона закопилила губу й випростувала стрункі ноги в босоніжках, ніби розглядаючи рожевий лак на нігтях.

— Треба подумати. Як там у вас зі світським життям для викладачів?

— Що ж, пікнік на День праці у вересні ти вже пропустила. Але декан Майєр засмажує невеличкого індика на новорічні свята. А мені немає з ким піти.

— Смажена індичка... — Йаель плавно присунулася до нього. — Здається, це найкраща пропозиція на сьогодні.

Вона обійняла його за шию, і її волосся, коли вона закинула голову, розсипалося по плечах.

— А ще я маю свої застереження щодо зими там, на східному узбережжі.

— Не хвилюйся, ми зуміємо зігрітися. — І тут він поцілував Йаель. А човен плив собі сам. Девід повністю поринув у м'якість її губ, у лагідне колисання моря, у заспокійливе відчуття від думки про те, що потаємні імена ламед-вовників знову приховані від світу.