Розділ тридцять перший

Він спробував інший алгоритм, змінив послідовність, переставив літери в іншому порядку.

Нісенітниця. На моніторі виходила сама нісенітниця.

Він до крові закусив язика. Кров — дурниця, не це головне. Головне — терпіння.

Юність, проведена в німій темряві, навчила його терпіння. Він завжди знав, що знову побачить світло. Блисне світло й зараз, — подумав він. — Світло й відповіді. Терпіння.

Утім, нелегко виявляти терпіння, коли на нього напосідає Коло. Навіть батько видавався якимсь відчуженим і розчарованим, бо час спливав безрезультатно. Наскільки сильніше зневажав би він мене, якби знав правду — усю правду?

Я не можу схибити. Я ні за що не схиблю.

Треба дати голові відпочинок. Зануритись у спокій того темного, мирного місця, слухати голос небуття.

Відповідь десь у ньому самому. Він має владу для вознесіння, до возз'єднання з Джерелом. Це знання було інтуїтивним, — так навчали його від того дня, коли він отримав свій амулет.

Рука його намацала золотий медальйон на шиї. Пальці гладили переплетених змій у центрі медальйона, а він уявляв, як світ розколеться навпіл. Схиливши голову, він скандував знову та знову давнє заклинання, аж доки не зісковзнув на підлогу в трансі.

Земле мерзенна, обійстя ілюзій,

Проклинаю твої кайдани,

Зневажаю огидну плоть,

Що тримає дух в оковах.

Як полум'я свічки, що рветься вгору,

Шукаю я Джерело,

Прагну піднестись у небеса,

Прагну злитися з моїм Божеством.

Було вже близько опівдня, коли він знову розплющив очі: голова була ясною й напруження в плечах — уперше за багато тижнів — відпустило.

Раптом він зрозумів, що саме не врахував. Незначна варіація при рівновіддаленій послідовності літер, — і він здатен змінити все.

І він таки змінив.