Розділ двадцять другий

— І ще одне, — сказав він, підходячи до Девіда. — Самоцвіти. Я їх у вас забираю.

— Чому? — спитав Девід.

— У мене вони будуть у більшій безпеці, навіть якщо ви дістанетесь Ізраїлю першими. Вони життєво важливі для єврейського народу й аж надто довго перебували в руках викрадачів. — Аві глянув на Йаель. — Ти розповіла йому про наші підозри, що верхівка гносеїв — Коло — вже захопили декілька з цих коштовностей?

Він швидко перевів погляд на Девіда.

— Гносеї не зупиняться ні перед чим, аби заволодіти самоцвітами. Вони прагнуть дістати їх так само сильно, як і дізнатися тридцять шість імен, — через здатність каменів порушити світову рівновагу.

Девід ніби знову побачив Кріспіна того дня десять років тому: як він балансував на даху з агатом у руці й обіцяв Девідові й Еббі, що вони не впадуть. Звідки Кріспін знав, що камінь має магічну силу? Як узагалі агат потрапив до нього?

— Поясніть мені це останнє, — голос Девіда задзвенів. — Про порушення рівноваги.

Аві розстібнув на грудях вогку сорочку-хакі.

— Мудреці говорили про містичні властивості самоцвітів. Кожний із них прикрашав нагрудник первосвященика, носив ім'я одного з дванадцяти племен ізраїльських і мав колір прапора, що майорів над стоянкою племені. Первосвященик надягав нагрудник щоразу, коли входив до Святая Святих. І знаєте чому? — Аві відповів на своє запитання раніше, ніж Девід насмілився висловити здогадку. — Тому що він уособлював увесь юдейський народ, нагадував Богові про дванадцять племен, благав милосердя Божого. І ще одне... — додав він.

— Вам відомий принцип спіритичних сеансів із розшифруванням слів по літерах? — утрутилася Йаель. Девід кивнув, і вона продовжила: — Нагрудник первосвященика був у Давньому Ізраїлі схожою дошкою з літерами, засобом спілкування з Богом. Коли Бог був задоволений народом ізраїльським, каміння яскраво виблискувало. Коли Ізраїль вів війну, а самоцвіти сяяли, це віщувало благословенну перемогу.

— Ось вам один приклад, — Аві вклав пістолет у кобуру. — Йаель згадала дошку спіритів. Знаєте, як саме вона діяла в біблійні часи? Люди приходили до первосвященика з питаннями, що адресувалися Богу. Аарон їх висловлював, а потім пильно вдивлявся в камені на нагруднику й називав імена Бога. При цьому літери на самоцвітах спалахували, і можна було вичитати Божу відповідь.

Девід завмер. Він пригадав момент, коли знайшов свій камінь після танення снігу. Агат виблискував так, що аж очі сліпило. Тоді він подумав, що то зблиски сонця. Тепер, усвідомивши слова Аві, він витяг із кишені обидва самоцвіти й почав вдивлятися в них.

Агат і бурштин. Нефталим і Левит. Зараз вони видаються зовсім буденними. Не світяться — і все-таки, а що як?..

— Я сам їх привезу, — сказав Девід. Він затис самоцвіти в долоні й упритул подивився на Аві.

— Ні... — почав був ізраїльтянин, та Девід перервав його:

— Якщо йдеться про містичні події, то тут я маю трохи більше досвіду, ніж ви. Саме я знайшов цей талісман, а судячи з того, що ви розповіли, на це мусила бути неабияка причина. Та й рабин Бен Моше недарма довірив їх саме мені — за мить до загибелі.

— Гадаю, Аві, він має рацію. — Йаель стала між чоловіками. — Девід знайшов Нефталим невдовзі після падіння, що спричинило в нього видіння. Самоцвіт чекав на нього. Навряд чи це простий збіг. Він володів агатом упродовж усіх тих довгих років. Йому судилося зберігати камінь, — наполягала вона. — Можливо, існує причина, про яку ми ще не знаємо.

Аві перевів погляд із Йаелі на Девіда й жорстко стулив губи. Кінець-кінцем, він здався.

— Може, у цьому й справді щось є. Ну, гаразд.

Він простягнув Девідові руку.