Розділ «48»

— Мілорде? — перепитав Ґурні.

— Нехай його відпустять, — повторив Пол.

Ґурні кивнув.

Хават незграбно зачовгав уперед, коли фрименський спис піднявся, пропустив його й опустився позаду ментата. Вологі очі вдивлялися в Пола, оцінювали його.

Пол ступив крок уперед, відчувши напругу й вичікувальні погляди Імператора та його людей.

Погляд Хавата оминув Пола, і старий мовив:

— Леді Джессіко, я дізнався сьогодні, наскільки жахливі наклепи зводив на вас у своїх думках. Ви не зобов’язані прощати.

Пол чекав, але матір мовчала.

— Зуфіре, давній друже, — сказав Пол. — Як бачиш, у мене за спиною нема жодних дверей.

— Всесвіт повниться дверима, — відповів Хават.

— Хіба ж я не син свого батька? — запитав Пол.

— Радше онук свого дідуся, — проскрипів Хават. — У вас — його погляд і його манера триматися.

— Але я — син свого батька, — заперечив Пол. — Тому, Зуфіре, в нагороду за роки служіння моїй родині ти можеш попросити в мене будь-що. Абсолютно будь-що. Зараз тобі потрібне моє життя, Зуфіре? Воно твоє. — Пол ступив крок уперед, опустивши руки, і зауважив, як розуміння з’являється в Хаватових очах.

«Він усвідомлює, що я знаю про зраду», — подумав Пол.

Змінивши голос до напівшепоту, аби його чув лише Хават, Пол промовив:

— Я саме це і маю на увазі, Зуфіре. Якщо ти маєш вдарити мене, зроби це зараз.

— Я лише хотів постояти біля вас іще раз, мій Герцогу, — відказав Хават. І тільки тепер Пол усвідомив, яких нелюдських зусиль вартувало старому просто втриматися від падіння. Пол простягнув руки й підтримав Хавата за плечі, відчуваючи, як м’язи ментата тремтять під його долонями.

— Це боляче, давній друже? — запитав Пол.

— Боляче, мій Герцогу, — погодився Хават. — Але радість значно сильніша за біль. — Він розвернувся в Полових руках і виставив до Імператора долоню лівиці, демонструючи крихітну голку, затиснуту між пальцями. — Бачите, Ваша Величносте? — гукнув він. — Бачите голку свого зрадника? Невже ви гадали, що я, присвятивши життя службі Атрідам, дам їм зараз менше?

Пол хитнувся, коли тіло старого обважніло в його руках. Він відчув подих смерті в занімінні його м’язів. Пол м’яко поклав Хавата на підлогу, випростався і жестом наказав вартовим віднести тіло.