Розділ «48»

Пол задумався про пророчі спалахи щодо ймовірностей цієї миті — на одній із часових ліній Зуфір проніс отруйну голку, яку Імператор наказав використати проти «цього Герцога-вискочня».

Варта біля входу розступилася, утворивши коридор зі списів. Зашелестів одяг, зашурхотів під ногами пісок, занесений у резиденцію.

Падишах-Імператор Шаддам IV завів людей до зали. Його шолом бурсеґа загубився, тому руде волосся неохайно стирчало в різні боки. Внутрішній шов лівого рукава форми розійшовся. Він не мав ні паска, ні зброї, але сама його присутність утворювала навколо нього бульбашку силового щита, лишаючи простір порожнім.

Фрименський спис перегородив йому шлях там, де наказав Пол. Інші — розмай кольорів, бурмотіння вражених облич — лишилися позаду.

Пол кинув оком на гурт — жінок зі слідами сліз, лакеїв, що прибули сюди, аби насолодитися перемогою сардаукарів, а тепер оніміли від поразки. Пол помітив пташині очі Превелебної Матері Ґая Єлени Могіям, що виблискували з-під чорного каптура, а біля неї — худорлявого і замкненого Фейда-Рауту Харконнена.

«Час видав мені його обличчя», — подумав Пол.

Тоді він глянув позад Фейда-Раути й зауважив там вузьке, як у куниці, обличчя, яке ніколи не траплялося йому раніше — ні в часі, ні поза ним. Пол відчував, що мав би знати це обличчя, і розуміння цього пройняло його раптовим страхом.

«Чому я маю боятися цього чоловіка?» — силкувався зрозуміти Пол.

Він нахилився до матері і прошепотів:

— Злий чоловік ліворуч від Превелебної Матері — хто це?

Джессіка придивилася і впізнала обличчя із записів Герцога.

— Граф Фенрінґ, — сказала вона. — Той, хто був на Арракісі безпосередньо перед нами. Генетичний євнух… і вбивця.

«Побігач Імператора», — подумав Пол. Усвідомлення цього шоком прокотилося його мозком, адже на багатьох шляхах можливого майбутнього йому траплявся лише Імператор — і в жодному з пророчих видінь не зринав граф Фенрінґ.

Пол бачив власне мертве тіло на незліченних нитках павутини часу, але йому ніколи не вдавалося зафіксувати мить смерті.

«Може, я не міг натрапити на цього чоловіка саме тому, що він мене вб’є?» — замислився Пол.

Його охопили лихі передчуття. Він насилу відвернув увагу від Фенрінґа, оглядаючи тепер рештки сардаукарів — солдатів та офіцерів, гіркоту й відчай на їхніх обличчях. То там, то там вони привертали його увагу: офіцери оцінювали, які заходи було вжито господарями в цій залі, а також продумували плани перетворення поразки на перемогу.

Нарешті Пол перевів погляд на високу зеленооку білявку. На її аристократичному обличчі класичної вроди не було ні сльозинки. Пол знав, хто вона, навіть без підказки — старша донька Імператора, послідовниця Бене Ґессерит. Час багато разів показував її обличчя в різних іпостасях — Ірулан.

«Ось і мій ключ», — подумав Пол.

Щільний гурт гостей заворушився. Звідти виринуло знайоме обличчя й постать — Зуфір Хават. Зморшкуваті старечі риси, вкриті темними плямами губи, сутулі плечі — ось вони, ознаки слабкості віку.

— А ось і Зуфір Хават, — мовив Пол. — Нехай його відпустять, Ґурні.