Розділ «48»

— Чи ж має Бене-Ґессеритка запитувати про легенди? — гмикнув він.

— Я доклала руку до того, ким ти став, — визнала вона, — але ти не повинен очікувати, що я…

— А як би тобі сподобалося прожити мільярди з мільярдів життів? — запитав Пол. — Ось тобі й тканина для легенд! Подумай про весь той досвід і мудрість, яку він дає. Але ж мудрість тлумить любов, чи не так? І вона надає нових обрисів ненависті. Як ти можеш визначати, що є безжальним, якщо не пірнула до глибин і доброти, і жорстокості? Бійся мене, мамо. Я Квізац Хадерах.

Джессіка спробувала ковтнути пересохлим горлом, а тоді мовила:

— Колись ти заперечував, що ти — це він.

Пол похитав головою.

— Більше я не можу заперечувати цього. — Він поглянув їй у вічі. — Підходять Імператор і його люди. Про їхнє прибуття от-от оголосять. Стань біля мене. Я хочу всіх чітко бачити. Серед них моя майбутня наречена.

— Поле! — не витримала Джессіка. — Не припускайся помилки, якої припустився твій батько!

— Вона принцеса, — відказав Пол. — Вона — мій ключ до трону, а більше вона нічим і не стане. Помилка? Ти гадаєш, що через те, ким ти мене зробила, я не здатен відчувати потребу помсти?

— Навіть невинним? — запитала вона, міркуючи: «Він не повинен помилитися, як я».

— Невинних більше немає, — відрізав Пол.

— Скажи про це Чані, — Джессіка вказала на коридор із дальнього крила резиденції.

Чані зайшла у Велику залу. Біля неї крокувала фрименська варта, але вона ніби й не бачила її. Вона відкинула назад каптур плаща й дистикоста, а маску відсунула вбік. З тендітною непевністю жінка перетнула кімнату й стала біля Джессіки.

Пол зауважив сліди від сліз на її щоках: «Вона віддала вологу мертвому». Він відчув гострий біль утрати — але це було так, неначе горе охопило його тільки тому, що воно гнітило Чані.

— Він мертвий, коханий, — мовила Чані. — Наш син мертвий.

Тримаючи себе під жорстким контролем, Пол звівся на ноги. Він простягнув руку й торкнувся до щоки Чані, відчуваючи вологу її сліз.

— Його неможливо замінити, — сказав він. — Але будуть й інші сини. Усуль обіцяє тобі це.

Пол м’яко відсунув її вбік і кивнув Стілґарові.

— Муад’Дібе, — відгукнувся Стілґар.

— Імператор і його люди спускаються з корабля, — сказав Пол. — Я стоятиму тут. Збери бранців і постав їх на відкритому місці, в центрі зали. Тримай їх за десять метрів від мене, якщо я не накажу інакше.