Розділ «44»

— Так. Я сказала йому, що тепер бажаю поговорити наодинці з тобою.

Тобто вона не збирається розповідати мені, про що вони розмовляли. Мабуть, моє незадоволення відобразилося на обличчі, тому що брови Донії злетіли вгору й вона насупилася.

— Він дуже переживає за твоє майбутнє.

— Так, звісно.

— Дуже переживає, — наголосила вона, а потім невпевнено промовила: — Він... любить тебе. Сильно.

Рум’янець залив моє обличчя.

Вона уважно поглянула на мене.

— І ти теж до нього не байдужа, — вона нахилила голову і хвилину стояла, розгладжуючи свою спідницю. — Ти довіряєш йому? — нарешті запитала вона.

— Я вже говорила тобі, що довіряю.

Вона стисла руки в маленькі кулачки і підняла голову.

— Я пам’ятаю твою здогадку щодо Великих Змагань. Ти сказала, що Тайрус має відношення до тієї аварії.

— Звісно, — відповіла я, не розуміючи, чому вона про це згадала зараз, — він сам мені розповідав.

— Ти усвідомлюєш, що Дандрас помер, Немезідо. Тебе не бентежить, що Тайрус здатний відібрати в людини життя?

— Це був нещасний випадок.

— Та невже? Він знав про ризик. Він пожертвував життям людини заради політичних ігор. Той, хто з такою легкістю здатен пожертвувати життям однієї людини, може легко піти на більші жертви.

Подібні вчинки були властиві таким людям, як я і Тайрус, але для Донії, вони могли здатися справжнім варварством. Я ретельно продумала свою відповідь.

— Тайрус не бажав його смерті. А я вірю, що наміри мають значення. Крім того... — я іронічно посміхнулася, — я сама не безневинна. Ти на власні очі бачила, як я вбила людину.

— Це була зовсім інша ситуація, — м’яко відповіла вона і скривилася.

Я не сказала вголос те, про що думала. Ні, це не було іншою справою. Сутера ну Імпірінс не повинна була помирати. Це не було нещасним випадком.

— Я лише... я хвилююся, Немезідо...