Розділ «34»

Я поклала руку на його шию й міцно стискати її, поки його лапа не перестала здригатися.

— Пробач мене, — прошепотіла я йому на вухо, усе ще міцно притискаючи до себе.

Я не відпускала його. Тіло Дедлі задерев’яніло й охололо в моїх руках. Я так і не дізналася, що з ним трапилося: чи він з’їв щось не те на планеті, чи підхопив якусь хворобу, але думка про те, що життя можна просто вкрасти, відкрило в моєму шлунку глибокий колодязь.

У той час, як він страждав у моїй кімнаті, мене не було поряд. Я була з Тайрусом.

Тайрус.

Я маю його побачити. Я маю знову обійняти його і опинитися в тому місці млості й задоволення, де смерть не має значення. Я обережно загорнула Дедлі в ковдру і вилетіла в коридор.

Коли я ступила на поріг кімнати, я почула голоси Тайруса і Лікаря нан Домітріана.

— Помаленьку, Ваше Високопреосвященство.

Звуки блювотних позивів.

Холодний серпанок застелив мені очі. Я згадала, як лікар отримав виклик, хтось покликав його до себе. О, ні.

Дедлі був не єдиним хворим на цьому кораблі.