Розділ «15»

— О, я відчуваю величезну відповідальність за Ексцесів із підвладних нам територій, — пролунав мелодійний сміх Елантри. — Однак, звичайно, Сайдоніє, я зрозумію, якщо ти дійсно цінуєш мого Ексцеса як... друга, — останнє слово вона вимовила з відразою. — Я негайно відішлю її назад.

— Ти — сама доброта, — просто відповіла я, очікуючи, коли вона нарешті скаже те, заради чого залишилася тут зі мною.

— Ви двоє такі близькі, — зазначила Елантра, кинувши погляд на ложу Спадкоємця Прімуса, де Невені, Гладдік та інші опустилися на коліна, щоб привітати Тайруса Домітріана. — Не часто в Хризантеміумі можна побачити двох незнайомців, які так швидко здружилися і стали довіряти один одному, як ви... О, мабуть, це сталося після того інциденту із Саліваром і Дівайні?

— Вона дуже допомогла мені, — глухо промовила я. — Та ніч усе ще залишається для мене загадкою.

— О, так, — її очі люто блиснули, — але будемо сподіватися, що скоро все стане на свої місця... щоб у тебе відлягло від серця. Зрештою, Дівайні та Салівар прокинулися.

Моє серце пропустило удар.

— Справді?

— Так. Буде дуже цікаво почути їхню версію подій, чи не так?

І не давши мені часу подумати про загрозу, що ховалася за її словами, Елантра підвелася й пішла геть від моєї секції. Вона знову з’явилася в ложі Спадкоємця Прімуса, де на неї вже чекали Невені й Гладдік. Я спостерігала за тим, як Елантра приклала долоні Тайруса до своїх щік. Очевидно, вона збиралася продемонструвати свою прихильність до Тайруса, навіть після того, як він зіпсував подарунок її сім’ї Імператору.

Отже, Салівар і Дівайні прокинулися. Але це не означає, що мені слід хвилюватися. Невені небагато пам’ятає з тієї ночі, навіть після меншої дози Дихання Скорпіона. Я насильно вилила в горлянки подружжю достатньо, щоб стерти з пам’яті цілі місяці їхнього життя.

Від цієї думки моє серцебиття знову нормалізувалося.

Навколо зчинилося страшне ревіння. Дедлі випустили із загону на арену. Він вибіг риссю в центр арени, виляючи хвостом, його вуха були притиснуті до голови, а ніздрі тремтіли, поки він принюхувався. Я піднялася, щоб краще бачити, і мене охопила нестерпна напруга; потім я побачила, як Елантра дала знак комусь зі своїх людей.

Її наймані працівники взяли під руки Ексалтіда і кинули переляканого юнака на арену, де сиділа істота Невені. Натовп здивовано видихнув, і навіть Тайрус Домітріан — грішник, який збезчестив невинне створіння, — рвонувся вперед, ніби у спробі зловити хлопчика, але не встиг його вхопити. Ексалтід впав на кам’янисту поверхню арени і його лиса голова блиснула у світлі ламп. Упродовж декількох хвилин приголомшений Юніті сидів, припавши до землі. Потім він встав і озирнувся, поглянувши навколо своїми безкінечно невинними очима.

Тобто Ексалтід був тою приманкою, яку Елантра збиралася згодувати Дедлі.

Я помітила, що стиснула кулаки, коли нарешті усвідомила ситуацію. Ексалтід був вирощений як беззахисне створіння, яке не знає і не розуміє, що таке зло. У нього відсутні інстинкти самозахисту: він не стане бігти або захищатися, щоб не бути розірваним на шматки. Проте, на відміну від Служниць, у нього були когнітивні здібності, щоб осягнути поняття смерті й зрозуміти, коли вона прийшла. Він повинен це розуміти, позаяк Ексалтід має бути вдячним за свою долю, коли його принесуть у жертву.

Я знову поглянула на Елантру, яка сиділа і посміхалася, бо нарешті позбулася Ексалтіда, який завдав їй стільки незручностей. Невені закрила рота руками, а Гладдік опустив голову, щоб не бачити цієї бійні. Біля Елантри сидів Спадкоємець Прімус, який позбавив цноти Ексалтіда.

Приголомшений Тайрус дивився вниз на арену, де стояв юнак.

Я придивилася до божевільного племінника Імператора, і мені здалося, що він не хотів, аби Ексалтіда вбили. Дивно, яке йому до цього діло.

Я знову перевела погляд на арену, де Дедлі підкрався до безпорадного Ексалтіда, але не нападав на нього. Звір принюхався і відвернувся, не зацікавившись приманкою.

Я побачила, як Елантра вказала на служителя, що стояв внизу в кільці. Вона прошепотіла щось на вухо Невені.