Розділ «13»

Питання було сміховинним. На тлі людей з Імператорського Двору, які модифікували свою зовнішність, доводячи власний зовнішній вигляд до досконалості, його недосконалість робила його схожим на звичайного Ексцеса. Я довго підбирала слова, намагаючись не образити його.

— Зірки не стануть брехати вам, Ваше Високопреосвященство.

— Гадаю, ти маєш рацію, — мовив Тайрус, — тільки-но я звільнюся від цих пут, клянуся, я покажуся у всій красі перед своїми ближніми й дальніми шанувальниками...

Цієї миті здоровий ґлузд залишив Спадкоємця Імперії. Він почав приймати дивні пози, щоб якнайкраще продемонструвати м’язи й інші принади зовнішності, поблажливо приймаючи компліменти від уявної аудиторії. Ми з Невені повільно відійшли, лишивши його спілкуватися з повітрям і вихвалятися своєю зовнішністю. У вікно лилося світло шести сонць, що продовжувало обпікати його шкіру.

Раптом натовп заворушився, оскільки згори на своєму антигравітаційному кріслі спустився Імператор, розпочавши справжнє дійство: під стелею спалахнуло світло, стіни Великої Геліосфери розсунулися, щоб явити зору грандіозні картини — образи членів королівської родини, які давно загинули, сцени великих битв із минулого Імперії, світлини кораблів, що заблукали у вбивчому просторі, і обличчя найсановитіших померлих людей Імперії.

Я помітила тріо Діаболіків Імператора. Хазард і Енгвіш стояли по обидва боки від Імператора, а Енміті...

Стояла осторонь і дивилася прямо на мене.

Я швидко відвела очі.

— Це було дуже дивно, — повільно промовила Невені, коли ми підійшли до святкового столу. — Чутки не перебільшують. Він і справді не сповна розуму.

Завдяки Тайрусу святкового жертвоприношення не відбулося через відсутність жертви, але оскільки їжу приготували заздалегідь, то столи накрили. Спостерігаючи за тим, як Невені нанизує шматочок справжньої смаженої качки, я пригадала її слова про планету Люміну, що були сказані з великою гордістю.

Я мусила запитати:

— Ти Партизан?

Мені було байдуже, чи бажає Невені, щоб її планета була незалежною від Імперії. Мене цікавило, чи вистачить їй розуму тримати свої думки при собі. Якщо вона зізнається, що належить до Партизанів, їй доведеться дуже швидко померти. Я не можу довіряти дурню, який володіє небезпечними знаннями про те, що я зробила із Дівайні та Саліваром.

Але Невені лише скоса поглянула на мене і запитала:

— Що насправді сталося з Домітріанами?

Моє серце пропустило удар, і я озирнулася навколо. Чи не було поряд когось, хто міг почути Невені? Ні, Невені не була настільки дурною, щоб говорити так відверто в присутності інших.

— Давай не ставитимемо одна одній запитання, на які не хочемо відповідати, — безтурботно запропонувала Невені.

Але я більше не слухала її. Так, поблизу не було нікого з людей, хто міг би нас почути, але крізь натовп я помітила Енміті. Вона все ще спостерігала за мною, але тепер була набагато ближче, досить близько, щоб розчути слова Невені, якщо прислухатися.

Вона стояла... на тій самій відстані, яка нещодавно відділяла мене від Тайруса, коли я підслуховувала його розмову із Сигною. Вона рушила в мій бік, і в мене не залишилося сумнівів, що вона чула кожен звук.

А я наразі не могла вигадати нічого для свого виправдання.