Розділ «13»

— Ці чорнила страшенно подразнюють мою шкіру.

Тайрус безтурботно посміхався. Його блакитні очі здавалися світлими і майже сором’язливими на тлі короткого мідного кольору волосся. Його ніс був довгим, а на підборідді виділялась немодна ямочка, яку він ніколи не модифікував за допомогою ботів краси. Невені розповіла мені, що Тайрус жодного разу не змінював своїх рис, навіть заради урочистих подій. Як і більшість безумців, він не зважав на свій зовнішній вигляд. Мабуть, він не вперше накликав на себе гнів дядька, і йому вже не раз доводилося висіти навпроти цього вікна, судячи з кількості веснянок. Загадка полягала в тому, чому він ніколи їх не прибирав.

— Хіба в тебе немає поваги до пам’яті твоєї покійної матері? — допитувалася Сигна. — До твоїх братів і сестер? Свято Вшанування Пам’яті проводиться на честь наших померлих!

Тон голосу Тайруса трохи змінився, дещо зменшилась безтурботність.

— Бабуся, думаю смерть моїх батьків — це велика трагедія, з якою не зрівняється жоден День Вшанування Пам’яті... І я абсолютно впевнений, що ти і мій дорогий дядечко погодитесь із цим.

Усім було відомо, що мати Імператора доклала руку до вбивства інших претендентів на трон, у тому числі й власних, менш улюблених дітей. Імператор Рандевальд відплатив матері, призначивши божевільного племінника Прімуса своїм Наступником, аби переконатися, що матір ніколи не виступить проти нього.

І от щойно цей душевно хворий кинув їй в обличчя небезпечне звинувачення, ніби не усвідомлюючи цього. Я не могла втриматися від спокуси озирнутися назад, щоб побачити реакцію Сігни.

Обличчя глави родини Домітріан налилося кров’ю. Вона примружила очі й поглянула на Тайруса.

— Ти на щось натякаєш, дороге дитя? Адже ти говориш про мою плоть і кров!

— Я ні на що не натякаю. Я лише кажу, що ви не пояснили мені, чому я повинен знову вшановувати їхню пам’ять? Подивіться, як щедро ви прикрасили себе, оплакуючи їх: підозрюю, що вашої жалоби вистачить на нас обох, — після цього його голос знову змінився, набувши безтурботності. — Крім того, що означає загибель кількох членів сім’ї? Мої батьки пишалися б, дізнавшись, що породили Живого Бога — такого, як я.

Підозра зникла з очей Сигни, натомість з’явилося роздратування.

— О, Геліосе, допоможи мені. Ти — божевільний дурень і загибель для цієї сім’ї! Горе цій Імперії, якщо ти зійдеш на трон! Космосе, я клянуся, якщо настане цей зневажений сонцем день, я відлечу в ореол зірки! — Сигна відвернулася від онука.

Очі Тайруса зустрілися з моїми, і я швидко відвела погляд. Він не міг знати, що я чула їхню розмову. Ніхто, крім Діаболіків, не міг вловити суть діалогу з такої відстані.

Невені нарешті позбулася дурману і підштовхнула мене, пропонуючи рухатися далі, чому я неймовірно зраділа. Але було запізно.

— Ти! — пролунав у повітрі голос Тайруса. — Дівчинка Імпірінс! Підійди і розваж мене. Наказую тобі!

Ми з Невені переглянулися і рушили до вікна, біля якого був прикутий Тайрус Домітріан, і вже почали опускатися на коліна, коли почули:

— Ні, ні, — нетерпляче сказав Тайрус, поглядаючи то на мене, то на Невені. — Це зайве, коли я в такому становищі. Давайте не будемо влаштовувати ще більший фарс. Ми зустрічалися багато разів, моя Вельмишановна Панно. Але ти... — звернувся він до Невені. — Що ти за людина? Я не знаю тебе.

— Я не Вельмишановна Панна, — Невені випросталася на повний зріст. — Я — дочка Намісниці Люміни, Ваше Високопреосвященство.

— Території Пасусів, — він заплющив очі і надовго замовк. — Ах, звісно. Та жінка, яка хотіла побудувати бібліотеки і почати викладати природничі науки.

— Так, Ваше Високопреосвященство, — відповіла Невені, розправивши плечі.