Розділ «9»

Я розповіла про місіс Ван Гоппер, про те, що мене до цього змусило, і вона, здається, поспівчувала, хоча й дещо відсторонено, неначе думала про щось інше.

— Так, — мовила вона, коли я замовкла, — як ви й кажете, це все трапилося досить несподівано. Але, звісно ж, ми всі цьому раді, люба, і я сподіваюсь, ви будете щасливі.

— Дякую, Беатріс, — відповіла я, — дуже вам вдячна.

Я задумалася, чому вона сказала, що сподівається, замість того, щоб сказати, що впевнена у нашому щасті. Вона була доброю, щирою, вона мені дуже сподобалася, проте дрібка сумніву, яка відчувалася в її голосі, мене лякала.

— Коли Максим написав мені листа, — продовжила вона, беручи мене під руку, — і розповів, що зустрів вас на півдні Франції, що ви — дуже юна й дуже вродлива, мушу зізнатися, це мене дещо збентежило. Звичайно, ми всі сподівалися побачити яку-небудь світську красуню, надзвичайно сучасну, з розфарбованим обличчям, таку дівчину, яку очікуєш зустріти в подібних місцях. Коли ж ви зайшли перед ланчем до ранкової вітальні, я була геть збита з пантелику.

Беатріс засміялася, і я також. Однак вона не сказала, чи розчарувала її моя зовнішність, а чи заспокоїла.

— Бідний Максим, — мовила вона, — він пережив такі жахливі часи. Будемо сподіватися, вам удасться змусити його про все забути. Звісно ж, він обожнює Мендерлей.

Якась частина мене прагнула, щоб Беатріс продовжувала говорити, щоб розповіла мені про минуле більше, ось так природно й невимушено, однак десь глибоко в душі я не хотіла цього ні знати, ні чути.

— Знаєте, ми з ним зовсім не схожі, — сказала вона, — в нас цілком протилежні характери. По мені одразу видно все, що я думаю: подобаються мені люди чи ні, розлючена я чи задоволена. Я нічого не приховую. Максим зовсім інший. Надзвичайно мовчазний, надзвичайно закритий. Ніколи не знаєш, що в нього на думці. Я зриваюся з найменшого приводу, закипаю й заспокоююся. А Максим втрачає самовладання раз чи двічі на рік, проте тоді — Господи! — тоді він дійсно його втрачає. Втім не думаю, що ви його до такого доведете, ви здаєтесь такою врівноваженою крихіткою.

Вона усміхнулася й ущипнула мене за руку, а я задумалась про врівноваженість: як мирно й утішно це звучить, уявляєш собі жінку з в’язанням на колінах, зі спокійним гладеньким чолом. Жінку, яку ніколи ніщо не тривожить, якій ніколи не докучають сумніви й нерішучість, яка ніколи, на відміну від мене, не завмирала на місці, сповнена надій, жадань, з переляку гризучи свої нігті, невпевнена, який шлях обрати, за якою зіркою йти.

— Ви ж не проти, якщо я вам дещо скажу? — повела вона далі. — На мою думку, вам варто щось зробити зі своїм волоссям. Чому б його не закрутити? Воно у вас таке пряме, хіба ні? Певно, під капелюхом виглядає просто жахливо. Може, зачесати його за вуха?

Я слухняно зробила так, як сказала Беатріс, і почекала на її схвалення. Схиливши голову набік, вона критично мене оглянула.

— Ні, — мовила Беатріс. — Ні, думаю, так ще гірше. Це надає вам надто суворого вигляду, він вам не личить. Ні, все, що вам потрібно, — це завивка, просто щоб трішечки його підняти. Мені ніколи не подобався цей стиль а-ля Жанна д’Арк чи як він там називається? А що каже Максим? Він думає, що вам так пасує?

— Не знаю, — відповіла я, — він ніколи про це не говорив.

— Ну що ж, — мовила вона, — можливо, йому подобається. Не слухайте мене. Скажіть, ви купили який-небудь одяг у Лондоні чи Парижі?

— Ні, — відказала я, — в нас не було часу. Максим поспішав потрапити додому. До того ж я завжди можу замовити каталоги.

— З того, як ви одягнені, я можу зробити висновок, що вам начхати, що ви носите, — зауважила Беатріс, і, визнаючи провину, я опустила погляд на свою фланелеву спідницю.

— Мені не однаково, — промовила я. — Я обожнюю гарні речі. Просто досі мені завжди бракувало на них грошей.

— Цікаво, чому Максим не затримався бодай на тиждень у Лондоні, щоб придбати вам який-небудь пристойний одяг, — здивувалася вона. — Мушу зауважити, що з його боку це доволі егоїстично. Та й, окрім того, геть на нього не схоже. Зазвичай він такий вибагливий.

— Правда? — перепитала я. — Мені він ніколи не здавався вибагливим. Не думаю, що він узагалі звертає увагу на те, як я одягнена. Здається, йому однаково.