"лев" — переважання сили, традиціоналізм, прихильність принципам, консерватизм, обережність, культ стабільності та міцності.
Представляючи історичні зміни як циркуляцію еліт, Парето виділяв наступні цикли:
спочатку правлять "леви", і їхня влада спирається на силу, захоплення, війни;
в мирних умовах необхідними виявляються навички іншого характеру: уміння маніпулювати, організовувати, інтригувати, управляти; відповідно до цього в правлячу еліту неминуче протискаються "лиси"; з часом вони витісняють "левів" з їхніх позицій або досягають цього шляхом революційного перевороту; проте, вони не можуть впоратися з ситуаціями, в яких ви- никають загрози і конфлікти, і відповідно до цього процес проникнення нових представників в еліти починає розвиватися в протилежному напрямку.
Інший важливий цикл — промислово-економічний, учасниками якого є рант є і спекулянти:
• а) спочатку панують ті, хто налаштований на бережливість, забезпечений прибуток і власність, невеликий ризик — (рант є);
• б) стагнація, що неминуче витікає з їхнього правління, породжує прагнення до змін, до прискорення розвитку, що відкриває можливості дій для спекулянтів;
• в) проникаючи в еліти, вони виявляються здатними перехитрити рант є і витіснити останніх з тих позицій, які ті займали;
• г) або, використовуючи незадоволеність мас і маніпулюючи ними, зробити революційний переворот, який призведе до того, що саме вони посядуть місце в еліті;
• д) проте, прагнення до стабільності, до передбачення майбутнього, страх перед настанням хаосу знов відновлює значення рант є, і цикл повторюється.
В своїй фундаментальній чотиритомній праці "Соціальна і культурна динаміка" Пітірим Сорокін сформулював найцікавішу теорію циклічності: світ складається з цілісних "соціокультурних систем", внутрішня єдність яких забезпечується подвійним чином:
те, що відноситься до суспільства (соціальна частина системи) — причинно-функціональною інтеграцією (за допомогою взаємодій, соціальних відносин, розподілу праці тощо); те, що відноситься до сфери культури, — логічною інтеграцією, за допомогою значень (через аналогії, виключення, спільність стилю і таке інше).
Головна складова будь-якої соціокультурної системи — "культурний менталітет". Саме він як спосіб світобачення нав'язує ієрархію цінностей, визначає критерії істини.
Сорокін виділяє два протилежні типи культурного менталітету.
• Умоглядний менталітет (ідейний. ідеократичний): світ вічний, має духовну сутність, що є недоступною для чуттєвого пізнання; найважливішими є духовні потреби, а фізичні імпульси можуть бути пригнічені або обмежені; прогрес, самовдосконалення полягають в умінні оволодіти інстинктами і потягами; цінності мають вічний, незмінний і самодостатній характер; істину можна осягнути тільки через містичне переживання, інтуїцію, віру, прозріння; мистецтво повинне відображати релігійні явища, служити спогляданню; гроші і власність є тільки засобом досягнення вищих цілей.
Чуттєва культура: світ матеріальний і доступний пізнанню його людським розумом; найважливішими є фізичні потреби, і треба прагнути їхнього максимального, гедоністичного задоволення; прогрес полягає в опануванні оточенням, в владі над природою і іншими людьми; цінності мають мінливий і відносний характер, вони інструментально підкорені пошукам задоволення і щастя; істина досягається в експериментах, спостереженнях, на логічних основах; мистецтво повинно надавати чуттєву насолоду і служити засобом розваги; багатство (і здатність розбагатіти) є чеснотою і мірою цінності людини.
Між умоглядним менталітетом і чуттєвою культурою в якості перехідного виділяється ще середній тип культурного менталітету — ідеалістичний. Історія людства представляється як цикл змін культурного менталітету: від умоглядного через ідеалістичний до чуттєвого і зворотно від чуттєвого через ідеалістичний до умоглядного (ідеократичного). Наприклад, в європейському циклі епоха VIII—VI ст. до н. е. — це епоха умоглядного менталітету. Греція V ст. до н. е. — це перехідний період, період панування ідеалістичного менталітету. Стародавній Рим — від IV ст. до н. е. до IV ст. н. е. — це чуттєва епоха; потім до VI ст. триває ідеалістичний, перехідний період, а від VI до XII ст. знов панує ідеократичний, умоглядний менталітет. Кінець Середньовіччя (XII—XIV вв.) — це перехідний період ідеалістичного менталітету, а від раннього Відродження XIV ст. до наших днів триває чергова епоха чуттєвості, яка на наших очах перетворюється на ідеалістичну епоху, щоб в майбутньому знов вступити в ідеократичну фазу. Сорокін вітає цю фазу з великим ентузіазмом, виступає як критик і супротивник технічної, чуттєвої цивілізації, масової культури, урбанізації та всіх інших виявів украй розбещеної сучасності.
Пітірим Сорокін визначає хід історії як хвилі культурних змін, цикл приливів і відливів, що є протилежними типами культурного менталітету. Причому характер змін визначається внутрішніми можливостями розвитку кожної соціокультурної системи. Існує така межа можливостей культури, за якою даний культурний менталітет виявляється вичерпаним, піддається експансії, виявляється вже нездібним до подальшого розвитку. Тоді з'являється перехідний, синкретичний менталітет, що містить елементи старого і нового менталітету. Потім він повинен поступитися місцем новому менталітету, що набирає силу, стає пануючим, який до певного часу буде відрізнятися експансивністю, творчим потенціалом, привабливістю для членів суспільства.
Яких характеристик набуває суспільство в результаті модернізації?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія: 100 питань 100 відповідей» автора Подольська Є.А на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В чому сутність еволюціоністських теорій розвитку суспільства?“ на сторінці 3. Приємного читання.
