Соціальна реабілітація осіб з обмеженими можливостями – одне з найбільш важливих і важких завдань сучасних систем соціальної допомоги і соціального обслуговування. Неухильне зростання числа інвалідів, з однієї сторони, збільшення уваги до кожного з них – незалежно від його фізичних, психічних чи інтелектуальних здібностей – з іншої уявлення про підвищення цінності особистості і необхідності захищати її права, що є характерним для демократичного, громадянського суспільства, -з третьої, – все це визначає важливість соціально-реабілітаційної діяльності.
Соціальна реабілітація як діяльність стосується однаковою мірою як до особистості фахівця, що є її організатором, так і до особистості дитини, включеного у соціально-реабілітаційний процес, який виступає в ньому як суб'єкт діяльності та спілкування. Соціально-реабілітаційна діяльність – це цілеспрямована активність фахівця з соціальної реабілітації та дитини з обмеженими можливостями здоров'я з метою підготовки останнього до продуктивної і повноцінного соціального життя за допомогою спеціальним чином організованого навчання, виховання і створення для цього оптимальних умов. Названий вид діяльності вимагає від фахівця з соціальної реабілітації глибоких професійних знань, високих морально-етичних якостей, упевненості в тому, що дитина, обтяжена дефектом розвитку, може стати повноцінною особистістю.
За кордоном, де така діяльність має досить тривалу історію, прийнято розрізняти поняття абілітації та реабілітації.
Абілітація – це комплекс послуг, спрямованих на формування нових і мобілізацію, посилення наявних ресурсів соціального, психічного і фізичного розвитку людини.
Реабілітацією у міжнародній практиці прийнято називати відновлення здібностей, які були в минулому, але втрачені унаслідок хвороби, травми, змін умов життєдіяльності.
Діти, розвиток яких істотно порушено, зазвичай відразу потрапляють в поле зору фахівця, і потреби у створенні системи професійної допомоги, як правило, очевидні. А для того, щоб розпізнати дітей, яким лише погрожує ризик порушення розвитку проводиться рання соціально-реабілітаційна робота.
Проведення ранньої соціально-реабілітаційної роботи, що допомагає членам сім'ї досягти порозуміння з дитиною і набути навичок, більш ефективно адаптують їх до особливостей дитини, націлене на запобігання додаткових зовнішніх впливів, здатних посилити порушення дитячого розвитку.
Одразу ж після встановлення інвалідності дитини розробляється індивідуальна програми реабілітації. Вона може бути представлена у вигляді трьох основних етапів: адаптаційно-діагностичного, корекційного та інтеграційного, в кожному з яких реалізуються свої специфічні завдання. На першому етапі проводиться діагностика особистісного розвитку дитини, визначаються її реабілітаційний потенціал і оптимальні режими корекційноно-виховної роботи з нею. Другий етап підпорядкований організації та проведення реабілітації дитини і навчання батьків реабілітаційним технологіям. На третьому етапі підводяться підсумки комплексної реабілітації за певний проміжок часу і визначаються шляхи інтеграції дитини в соціальне середовище.
Програма реабілітації – ці чіткий план, схема спільних дій батьків і фахівців, що сприяють розвитку здібностей дитини, її оздоровленню, соціальної адаптації (наприклад, професійної орієнтації), причому в цьому плані обов'язково передбачаються заходи щодо інших членів сім'ї: придбання батьками спеціальних знань, психологічна підтримка сім'ї; допомогу сім'ї в організації відпочинку, відновлення сил і т.д. Кожен період програми має мету, яка розбивається на ряд підцілей, оскільки належить працювати відразу в декількох напрямках, підключаючи до процесу реабілітації різних фахівців.
Індивідуальна програма для повнолітніх інвалідів розробляється медико-соціальною експертною комісією (далі – МСЕК), для дітей- інвалідів – лікарсько-консультативною комісією (далі – ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживання або лікування інвалідів.
Програма реабілітації передбачає, по-перше, наявність міждисциплінарної команди фахівців, а не ходіння сім'ї, яка має дитину-інваліда, за багатьма кабінетах чи установам, а по-друге, участь батьків у процесі реабілітації, яке являє собою найбільш складну проблему.
Встановлено, що дітям вдається досягти набагато кращих результатів, коли в реабілітаційному процесі батьки і фахівці стають партнерами і разом вирішують поставлені завдання.
В узагальненому виді соціально-реабілітаційна діяльність має такі основні напрямки:
• 1. Організаторська діяльність – це діяльність, спрямована на досягнення певної мети або цілей. Організаторська діяльність є реалізацією на практиці завдань соціальної реабілітації і умовою більш цілеспрямованого і реального проектування своєї діяльності. По суті, кожна дія фахівця з соціальної реабілітації носить організаторський характер.
• 2. Діагностика психічного та особистісного розвитку дитини. Мета діагностики – з'ясування за допомогою психодіагностичних засобів сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки її актуального стану, прогнозу подальшого розвитку та розробки рекомендацій, визначених завданням обстеження. Предметом психологічного діагнозу є встановлення особливостей розвитку дитини, як в нормі, так і в патології. Основними етапами психодіагностичного обстеження є: збір даних; обробка та їх інтерпретація; винесення рішення – встановлення психологічного діагнозу і визначення на його основі прогнозу розвитку.
• 3. Розвиваюча і корекційна діяльність.
Розвиваюча робота традиційно орієнтована на розвиток пізнавальної, емоційної, вольової та соціальної сфер особистості. Це можуть бути: спеціальним чином організована з урахуванням розвиваючого ефекту ігрова, обслуговуюча, трудова діяльність, навчальна, спеціальні розвиваючі заняття, на яких вирішуються завдання, наприклад, формування навичок спілкування, співробітництва чи конкурентної поведінки, навичок розуміння почуттів і переживань інших людей, самооцінки і самоаналізу своєї поведінки і багато інших. У процесі такої взаємодії у дітей поступово розвивається не тільки інтелектуальна сфера, а й розширюється досвід соціальних відносин, здобувається певний духовний і емоційний досвід.
Психокорекційна робота орієнтована на вирішення конкретних проблем, пов'язаних з вторинними порушеннями у розвитку дитини. Основним її інструментарієм є корекційні методики і технології, які дозволяють моделювати ситуації, в яких найбільш повно використовують сфери особистості дитини, потребують виправлення.
• 4. Освіта і консультування дітей та підлітків, батьків та працівників беруть участь в обслуговуванні дітей з обмеженими можливостями. Психолого-педагогічна освіта. Головним її завданням є отримання дітьми та підлітками певних знань і навичок, які покликані допомогти їм успішно взаємодіяти з іншими людьми, підвищити мотивацію життєдіяльності, активність. Консультування – ще один вид практичної роботи фахівця з соціальної реабілітації. Консультування розраховане на роботу з дітьми старшого віку – підлітками і старшими школярами. Консультування, як правило, – індивідуальний вид роботи і організовується в більшості випадків за запитом дітей і за результатами психодіагностичного обстеження. У функції фахівця з соціальної реабілітації входить не тільки просвітництво і консультування дітей та підлітків, а й батьків.
• 5. Діяльність з охорони здоров'я та безпечної життєдіяльності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціальної роботи» автора Агарков О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технології соціальної роботи з особами з функціональними обмеженнями“ на сторінці 6. Приємного читання.
