• медичне обслуговування (недостатня кількість і якість послуг безкоштовного лікування, а також профілактики, реабілітації і ранньої діагностики, брак спеціалізованих закладів і кваліфікованих фахівців, особливо в невеликих поселеннях, нестача заходів щодо оздоровлення і санаторного лікування, зокрема брак путівок для дітей з батьками);
• психологічна допомога дітям і батькам (нестача відповідних осередків і фахівців, матеріально-технічного та інформаційно- методичного забезпечення інноваційних методів роботи);
• освіта і професійне навчання (нестача спеціальних груп у дитячих садках і спеціальних класів у загальноосвітніх школах, спеціальних шкіл, особливо в малих поселеннях, недостатня якість надомного навчання і спеціальної підготовки педагогів, що його здійснюють, недостатність закладів професійного навчання і можливостей безкоштовного продовження освіти);
• працевлаштування дітей і батьків (невиконання законодавчих квот щодо працевлаштування, нестача спеціальних робочих місць, прийнятного режиму і умов праці, брак можливостей надомної праці, спеціалізованих підприємств, недостатність зусиль Державної служби зайнятості);
• спілкування, заняття улюбленими справами (нестача осередків – клубів, денних центрів соціальної адаптації, центрів соціально- психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями – форм роботи – груп взаємодопомоги, спеціальних змін в таборах відпочинку тощо, інших форм роботи державних і громадських організацій, які займаються проблемами інвалідності);
• підготовка дітей і молоді до самостійного життя (нестача центрів соціальної адаптації, центрів соціально-психологічної реабілітація дітей та молоді з функціональними обмеженнями – спеціалізованих служб ЦССМ, закладів професійної орієнтації і навчання, діяльності щодо сприяння працевлаштуванню, створення спеціалізованих служб знайомств тощо);
• вільне пересування (невиконання вимог законодавства щодо пристосування будівельних споруд і транспорту до потреб людей з функціональними обмеженнями, певна нестача транспортних пільг).
Особливе місце серед проблем інваліда займає поняття ексклюзіі – процесу розриву соціальних зв'язків. Це явище найбільш притаманне людям з розумовою відсталістю.
Особи з розумовою відсталістю в українському суспільстві є найбільш вразливою соціальною групою. Недостатнє усвідомлення ними власного та суспільного життя через занижені когнітивних здібностей і відсутності якісної освіти, нерозуміння свого стану, прав і потреб – усе це призвело до того, що вони та їхні сім'ї перебувають у психологічної та соціальної ізоляції. Цей деструктивний процес відбувається на індивідуальному і структурному рівнях. Соціальний виняток індивіда стосується економічної сфери, життєвого простору, мобільності, політичного життя, особистісних можливостей, можливості приймати рішення. Люди з розумовою відсталістю не мають можливості користуватися послугами соціальних служб, страждають від відсутності довірчих відносин і самотності. Такий стан пояснюється не тільки їх "дефективностю", а й визначається звичаями, принципами і нормами суспільного життя.
Соціальна політика України щодо осіб з розумовою відсталістю продовжує підтримувати небажані пріоритети, а саме: відрив особи з розумовою відсталістю від сім'ї, утримання в інтернатних закладах, на перевагу проживанню у громаді. Бюджетні витрати на допомогу родині для догляду за дитиною-інвалідом у багато разів нижчі, ніж витрати на догляд у будинку-інтернаті. До того ж в останніх вони використовуються неефективно. Державне фінансування соціальних послуг у громаді для осіб з розумовою відсталістю та їхніх родин відсутнє, що демонструє безальтернативний характер допомоги цим людям. Такі економічні важелі "підштовхують" родину віддавати дитину в інтернат на повне державне утримання і є однією з причин соціального сирітства дітей з розумовою відсталістю. Інтернатний спосіб життя гальмує соціальну адаптацію випускників цих закладів навіть з помірною розумовою відсталістю, звужує їх життєві перспективи, штовхає в маргінальні групи й позбавляє шансу стати повноправними членами суспільства.
Загалом можна виділити декілька форм соціальної ексклюзії осіб з обмеженими можливостями та їхніх родичів.
Стосовно проблем у сфері освіти дітей і молоді з функціональними обмеженнями, можна виділити такі причини:
• неспроможність відвідувати загальноосвітню школу, деякі вади й недоліки інших форм освіти;
• труднощі у пересуванні та віддаленість спеціальних навчальних закладів, що заважає отримати спеціальність;
• недостатня адаптованість навчальних програм загальноосвітніх і навіть спеціальних шкіл для дітей з певними порушеннями, брак індивідуального підходу;
• відсутність у сільській місцевості і малих містах спеціальних навчальних закладів;
• брак індивідуальних навчальних програм, адаптованих до особливостей різних видів інвалідності дітей, які навчаються вдома;
• відсутність зацікавленості, мотивації вчителя у навчанні дитини з функціональними обмеженнями разом зі здоровими дітьми в класі загальноосвітньої школи.
Причини обмеження кола спілкування дорослих членів родини, де є діти чи молодь із функціональними обмеженнями:
• неможливість залишити дитину без догляду;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Технології соціальної роботи» автора Агарков О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технології соціальної роботи з особами з функціональними обмеженнями“ на сторінці 3. Приємного читання.
