"Географія туризму" — самостійна галузь знань, яка входить до системи соціально-географічних наук. Вона не лише має власний об'єкт, аспект, метод, мету, завдання і предмет дослідження, а й об'єднує науковців-дослідників, котрі іменують себе туризмогеографами (соціогеографами). Ця наука володіє всіма атрибутами, що виокремлюють ЇЇ з-поміж інших.
Надзвичайно важливо розробити не тільки туристичне, а й рекреаційне районування. Під останнім розуміють поділ території на певні токсономічні одиниці, які відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння, охорони. Розрізняють кілька аспектів рекреаційного районування. Серед них — географічний, економічний, екологічний і соціальний. Географічний аспект полягає у виявленні особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації відпочинку, туризму, лікування, прогнозуванні перспективних функцій районів, напрямів, тенденцій і закономірностей рекреаційного освоєння.
Суть економічного аспекту полягає в координації розвитку рекреаційного обслуговування з іншими господарськими системами. Екологічний аспект передбачає створення передумов раціонального використання або консервації рекреаційних ресурсів. Однак чи не найважливіший — соціальний аспект, який полягає у виділенні рекреаційних районів у такий спосіб, щоб забезпечувалось оптимальне функціонування територіальної рекреаційної системи і виконання її цільової функції.
Суть генетичного принципу зводиться до виділення рекреаційних районів на основі врахування ретроспективних тенденцій розвитку рекреації і продовження їх на перспективу за темпами, що відбуваються.
Нормативний принцип полягає у досягненні мети максимального задоволення рекреаційних потреб суспільства при раціональному використанні рекреаційних ресурсів, підвищенні ефективності територіального поділу праці й інтеграції рекреаційних функцій. При цьому при виділенні рекреаційних районів беруть до уваги існуючий адміністративно-територіальний устрій.
Токсономічні одиниці рекреаційного районування відображають особливості територіальної організації рекреації.
Рекреаційний регіон — територіальна система, що об'єднує підсистеми тривалого і короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, а також інфраструктурні рекреаційні системи, транспортне обслуговування, інженерне забезпечення.
Рекреаційний район — частина рекреаційного регіону, що охоплює курорти однакового профілю, зони відпочинку, центри туризму.
Рекреаційний підрайон — це частина рекреаційного району, яка об'єднує один або кілька курортів однакового профілю із зонами відпочинку і центрами туризму. Питання рекреаційного районування і територіальної організації функціонування рекреаційних об'єктів розробили у межах рекреаційної географії В. Преображенський, Б. Лиханов, Ю. Веденій.
Дуже поширене рекреаційне районування. Воно охоплює чотири рекреаційні регіони (Карпатський, Кримський, Дніпровсько-дністровський, Азово-Чорноморський), вісім рекреаційних районів (Одеський, Приазовський, Феодосійський, Ялтинський, Євпаторський, Придніпровський, Донецький, Придніпровський).
Для того, щоб територіальні рекреаційні системи формувались, розвивались, доповнювались новими рекреаційними об'єктами, їх треба спочатку запроектувати. Лише їх ефективне розв'язання може зробити запроектовані територіальні рекреаційні системи життєздатними. До таких прикладних проблем рекреаційної географії належать:
• пошук оптимальних показників сучасного і можливого у перспективі функціонального використання рекреаційних територій;
• збагачення методу комплексної оцінки рекреаційних ресурсів та інженерно-будівельних умов району, в яких вони розташовані;
• розроблення нових методів (за умов переходу до ринкових відносин) визначення перспектив розвитку мережі установ лікування, відпочинку, туризму;
• прогнозування рекреаційних потоків і напрямів розвитку рекреаційних зон;
• встановлення оптимальних параметрів елементів територіальних систем;
• вивчення рекреаційної потреби і рекреаційного попиту населення та факторів, які впливають на їх динаміку;
• розроблення заходів, спрямованих на збільшення потенціалу рекреаційних ресурсів зокрема; особливу увагу слід приділити визначенню оптимального показника рекреаційного навантаження у різних територіальних системах.
Рекреаційне навантаження — це показник, який визначається кількістю рекреантів на одиницю площі за певний проміжок часу. Рекреаційне навантаження може бути критичним і нормативним. Критичне — таке навантаження, коли відбуваються деструктивні зміни природного середовища. Нормативне рекреаційне навантаження — це допустиме навантаження, яке не приводить до порушення стійкості природно-територіальних комплексів. За показником рекреаційного навантаження слід особливо стежити на територіях, що охороняються. Однак зі зростаючим забрудненням території України стійкість її природно-територіальних комплексів знижується. Це вимагає нових досліджень з метою уточнення показника рекреаційного навантаження та ін. Зазначимо, що низка прикладних питань рекреаційної географії розв'язується науковцями і проектантами науково-дослідних і проектних інститутів України в процесі проектування курортно-рекреаційних систем.
Отже, рекреаційній географії належить величезна роль у розвитку сучасного суспільства як прикладній науці. її подальший розвиток у цьому напрямі сприятиме удосконаленню територіальної організації суспільства України.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії“ на сторінці 7. Приємного читання.
