Конструктивна географія туризму — напрям географічних досліджень, головна мета якого полягає у виявленні нових можливостей цілеспрямованого конструювання географічного середовища в інтересах розвитку туризму. В межах конструктивної географії туризму передбачається розроблення нових моделей туристичних об'єктів, ТТС та ін.
Прогностична географія туризму — царина науково обґрунтованих передбачень розвитку географічного середовища, окремих його компонентів за умов формування та поступу туристичної сфери, зокрема ТСС, окремих туристичних об'єктів, туристичної поведінки населення, а також перспективних взаємовпливів і взаємозв'язків сфери туризму та географічного середовища.
Третій блок:
Географія пізнавального туризму як наукова галузь була визнана лише на зламі XX і XXI ст., хоча корінням сягає вглиб віків. У первісних людей переважали чуттєві форми пізнання світу, від яких значно відставали абстрактне мислення і практика. Власне, постійне прагнення отримати новий чуттєвий досвід, а не реальні предмети та явища видимого об'єктивного світу, стало причиною подолання простору в процесі здійснення подорожей. Таке прагнення доповнене бажаннями пізнати й реальні предмети, явища зовнішнього середовища, що сприяло розвитку географії пізнавального туризму.
Отже, географія пізнавального туризму — це територіальна організація тієї частини туристичної сфери, яка дасть змогу тим, хто відпочиває, здійснювати спостереження за навколишнім середовищем, а це, в свою чергу, допоможе здобувати знання безпосередньо у спілкуванні з довкіллям.
Останнім часом зростає інтерес до дослідницької діяльності. Вона передбачає не пасивне спостереження, а різноманіття активності. її суть полягає у здійсненні відкриттів і наукових пошуків, внаслідок чого виявляється активність людей, їх вміння самостійно здобувати знання. Вивчення просторових аспектів такої діяльності зумовили розвиток географії дослідницької діяльності.
Географія екотуризму сформувалася у зв'язку з розвитком власне екотуризму. Зазначимо, що термін "екотуризм" походить від двох слів — екологія і туризм. Екологія у вузькому розумінні визначається як розділ біології, що вивчає взаємовідносини між живими організмами і середовищем їх існування, у широкому — як наука про функції та структуру природи. Загальний предмет глобальної екології — дослідження біосфери, її структурно-функціональної організації, еволюції й антропогенної динаміки. Головні завдання екологічної науки: дослідження біосфери у зв'язку з необхідністю розв'язання проблем раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища, вироблення абсолютно нових моральних основ, створення нової життєвої парадигми на основі глобальної конверсії свідомості людства, вивчення парникового ефекту, розв'язання проблеми кислотних дощів і озонової діри, здійснення повної утилізації відходів промисловості, дехімізація сільського господарства, демілітаризація, ресурсозбереження та ін.
Коли зауважити, що туризм становить різновидність активного відпочинку, в процесі якого відбувається відновлення працездатності, що поєднується з пізнавальною діяльністю, то можна дійти висновку: екотуризм — це така різновидність активного відпочинку, в процесі якої не лише відновлюється працездатність, здоров'я, а й відбувається пізнання взаємовідносин між живими організмами та середовищем їх існування на конкретній території, ознайомлення з особливостями функціонування біосфери загалом, вивчення екосистем, окремих пам'яток природи і ставлення людини до природи, а географія екотуризму — це просторові аспекти й територіальна організація цієї різновидності активного відпочинку.
Отже, географія екотуризму виконує дві надзвичайно важливі функції: пізнавальну та дослідницьку.
У складі екотуризму виділяють сільський (зелений) туризм, або агротуризм, який набув інтенсивного розвитку в багатьох європейських країнах. Відпочинок у процесі агротуризму користується попитом у людей з різним рівнем достатків. Завдяки агротуризму міські жителі мають змогу не лише відпочити у сільській місцевості, а й ознайомитися зі способом життєдіяльності сучасних сільських мешканців, народними традиціями, сільськогосподарськими роботами. Все це в свою чергу сприяє розвитку географії агротуризму. Такий вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає змогу сільським жителям поліпшити фінансове становище. В Україні 1996 р. створена Спілка сприяння розвитку сільського (зеленого) туризму. Вона об'єднує 14 регіональних осередків, основне завдання яких — облік сільських господарів, котрі можуть приймати відпочиваючих, організація освітньо-правової й інформаційної діяльності, сприяння у просуванні турпродукту сільських господарів на туристичному ринку. Найактивніші регіональні осередки діють в АР Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській і Полтавській областях.
Держава приділяє належну увагу розвиткові сільському туризму. Це засвідчує той факт, що на спільних засіданнях Колегії Держкомтуризму та Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму неодноразово розглядалося питання розроблення важелів стимулювання розвитку сільського (зеленого) туризму в Україні.
Отже, саме географія сільського (зеленого) туризму належить до найперспективніших галузей з погляду подальшого розвитку в складі географії екотуризму.
Географія сакрального туризму пов'язана з пізнанням сакральних реліквій і святинь, релігійних вірувань найрізноманітніших етносів у різних регіонах світу. Зміст поняття сакральний (лат. sacer(sacri) — священний) значно поглибився. У найширшому розумінні він означає внутрішній, священний, святий, потаємний, духовний, особистий світ людини, групи людей, суспільства, в якому найголовнішим є взаємозв'язок, спілкування з Богом, Вищими Космічними Силами, Світовим Розумом. Якщо зміст поняття релігійний у своїй основі містить ставлення людини до Бога, означає віру в нього, релігійну поведінку людини на Землі, а також ставлення Бога до людини, але переважно в межах конкретної конфесії, то зміст поняття сакральний вміщує в собі все це у якнайширшому смислі: ще не було релігій з їх постулатами і нормами, але вже існував сакральний світ людини, етносу. Зміст поняття сакральний охоплює також систему відносин між людиною, групою людей, суспільством і священним — найвищими цінностями, що завжди виявляються як дивовижна, заповітна, сокровенна таємниця. Поняття сакральний у сучасному суспільстві доповнюється й тим, що взаємозв'язок людини з Богом виявляється не лише як Божа благодать для кожного, а й як всебічна допомога через посередництво церкви завдяки її соціальній доктрині. У багатьох випадках церква, вірні, як уже згадувалось, надають мирянам цю допомогу, не афішуючи свою діяльність, розцінюючи її як внутрішню, тобто сакральну потребу.
Цей перший аспект поширення змісту поняття сакральний порівняно з терміном релігійний доповнюється другим, суть якого полягає ось у чому: реалізація взаємозв'язків і спілкування, осмислення внутрішнього, потаємного, сокровенного світу можливі в процесі особливої життєдіяльності, котра завжди індивідуальна (навіть віруючі однієї конфесії мають різний сакральний світ, а різні церкви — власну соціальну доктрину). Така життєдіяльність і називається сакральною. Отже, в такому сенсі зміст поняття сакральний дещо ширший, ніж зміст поняття релігійний, тобто релігійний можна вважати ядром сакрального, хоч у сучасній науковій літературі дуте часто поняття релігійний і сакральний вживаються як тотожні. Отже, географія сакрального туризму, порівняно з географією релігійного туризму, повинна мати ширший предмет дослідження, хоча при цьому треба зауважити, що релігія, релігійні вірування містяться в основі сакральної життєдіяльності населення.
Географія сакрального туризму — це не лише територіальна організація сфери туризму, метою якої є пізнання сакральних реліквій і святинь, релігійних вірувань найрізноманітніших етносів у різних регіонах світу. Це насамперед пізнання особливо організованого священного простору, дотичність до якого дає змогу і відновити працездатність, і збагатити духовний світ, і відчути стабільність довкілля.
Географія спортивно-оздоровчого туризму — наука, що вивчає поширення й особливості територіальної організації спортивно-оздоровчого туризму, тобто такого виду туризму, який виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів і поєднує в собі спорт і відпочинок. Маючи велике соціальне значення, високу економічну ефективність, а також здатність виховувати патріотизм і національну самосвідомість, цей вид туризму набуває все більшої популярності. Організаційними та методичними центрами розвитку спортивно-оздоровчого туризму є туристичні клуби, секції. До основних елементів сфери цього виду туризму належить спеціалізована контрольно-рятувальна служба.
Понятійно-термінологічний апарат географії туризму зазнав особливих змін упродовж функціонування України як незалежної держави у зв'язку з розробленням нормативно-законодавчих актів і документів, що стосуються розвитку туризму, де використовуються окремі терміни, пов'язані з туризмом, і розкривається їх зміст. Низка понять і термінів міститься в Законі України "Про туризм". Найважливіші з них:
• туризм — тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною діяльністю;
• турист (мандрівник) — особа, котра здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою від 24 год. до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін;
• туристична діяльність — діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього Закону й інших актів законодавства України;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії“ на сторінці 4. Приємного читання.
