Розділ «Тема 3. Економічне районування та територіальна структура господарського комплексу»

1. Генеральний (всезагальний, міжнародний) територіальний поділ праці виникає між країнами або великими економічними регіонами. Наприклад, між Європейським Союзом та країнами Перської затоки щодо експорту з останніх нафти та нафтопродуктів; між Україною та Німеччиною з приводу імпорту до України автомобілів; Придніпровським та Карпатським економічними районами в межах України.

2. Територіальний поділ праці між окремими центрами (промисловими вузлами, великими містами), які є ядрами територіальної структури господарства. За даного виду не приймається до уваги поділ праці на територіях між цими центрами. Так, на машинобудівних підприємствах Запоріжжя виробляється устаткування й комплектуючі, які потім використовуються для складання готової продукції на підприємствах у Київській агломерації.

3. Територіальний поділ праці, що виникає у просторовому полі навколо одного головного економічного центру передбачає, що центр є ядром господарської діяльності до якого тяжіють суміжні, допоміжні, інфраструктурні виробництва, формується "поле тяжіння", такий центр забезпечує периферійну зону необхідними послугами (банківськими, рекламними, інноваційними, тощо).

4. Постадійний територіальний поділ праці при якому стадії та етапи єдиного виробничого процесу територіально роз'єднані, знаходяться в різних місцевостях (заготівля деревини – лісопиляння – деревообробка–меблеве виробництво).

5. Фазовий територіальний поділ праці передбачає надходження у центр однієї й тієї самої продукції з різних місць за сезонним (фазовим) графіком (наприклад постачання овочів та фруктів).

6. Епізодичний територіальний поділ праці коли держави приймають рішення обмінюватись товарами з економічних або політичних міркувань, хоча це може не відповідати традиціям, або необхідності. Наприклад Європейський Союз дозволяє імпорт текстилю й тканин з Китаю, хоч має свою всесвітньо відому легку промисловість, проте це політичний та економічний крок [50; 51].

За масштабами просторового охоплення територіальний поділ праці розділяється Ю.Г. Саушкіним на шість рівнів [50; 51]:

1) світовий поділ праці охоплює всі держави світу;

2) міжнародний поди́ праці в межах певного об'єднання держав що входять до спільного ринку (наприклад ЄС);

3) міжнародний внутрішньодержавний поди́ праці між економічними районами всередині країни (постачання лісопромислової продукції з Карпатського економічного району до Центрального економічного району);

4) внутрішньорайонний поди́ праці між спеціалізованими господарськими частинами економічного району (між областями в економічному районі);

5) внутрішньообласний поділ праці між районами з власною спеціалізацією господарства в межах адміністративної області;

6) локальний поділ праці відбувається всередині окремих господарських частин області, між містами та приміськими зонами [50; 51].

Територіальний поділ праці робить можливим максимальне використання сприятливих для виробництва умов кожної місцевості; багатство корисних копалин та інших природних ресурсів й умов, вигідне географічне положення, виробничу практику місцевого населення, комбінування виробничих процесів тощо. Кожний район країни при цьому може розвивати найвигідніші для нього галузі господарства. Територіальний поділ праці лежить в основі формування економічних районів, отже зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і обмін продукцією галузей спеціалізації.

На практиці територіальний поділ праці визначає доцільність розвитку тих галузей і виробництв для яких на даній території склались найкращі природно-географічні, соціально-економічні, екологічні та інші умови, а продукція цих галузей користується постійним попитом на внутрідержавному та міжнародному ринках.

3.3. Фактори, принципи та критерії виділення економічних районів

На формування економічних районів чинять вплив різноманітні фактори, принципи та критерії: економічні, природні, історичні, проте головна роль належить господарсько-економічній групі (рис. 3.1). Об'єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів є:

– наявні природні ресурси;

– особливості економіко-географічного положення території;

– чисельність населення та демографічні характеристики;