Розділ «Тема 3. Економічне районування та територіальна структура господарського комплексу»

– виробничій потенціал території;

– рівень господарського освоєння території.

Рис. 3.1. Фактори формування економічних районів

Деякі вчені західних країн при визначенні сутності економічних районів віддають перевагу природному фактору – однорідності природи. Інші вчені вважають, що природний фактор – дуже важливий для формування економічних районів, але він не є вирішальним. Однорідні за природними умовами райони можуть співпадати і не співпадати з економічними районами. В реальній дійсності формування економічних районів пов'язано із виробництвом.

Основним районоформуючим фактором виступає територіальний поділ праці, який проявляється у спеціалізації окремих господарських частин країни на виробництві та обміні певними видами продукції та послуг внаслідок різних видів господарської діяльності відповідно до наявного природного та соціально-економічного потенціалу території.

Наступним фактором формування економічного району є розвиток територіально-виробничих комплексів (ТВК). Територіально-виробниче комплексоутворення веде до становлення галузей спеціалізації окремих територій, які в свою чергу обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. (Територіально-виробничий комплекс – це взаємообумовлене поєднання підприємств на певній території, за яким ефект досягається завдяки вдалому добору виробництв згідно з природними та економічними умовами). В межах одного економічного району може бути один або декілька ТВК [21; 23].

Відповідну роль у районуванні відведено найбільшим містам країни (із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій). Місто, як центр району, виступає ядром господарської діяльності людей: має виші показники соціально-економічного розвитку ніж інша територія райо їу, тому стає інформаційним та репрезентативним джерелом всього району; справляє на територію районоформуючий вплив; має "зону тяжіння"; організовує навколишній простір; наділене управлінськими функціями, є значним промисловим, транспортним, культурним, науковим осередком. Зона районоформуючого впливу великого регіонального центру охоплює цілу групу адміністративних областей.

Районоформуюча роль належить особливостям економіко-географічного положення. Наприклад, причорноморське положення Південного (Причорноморського) економічного району визначило його спеціалізацію у розвитку морського транспорту, суднобудування, курортного господарства.

Такі фактори як природні умови і ресурси, та екологічні властивості території є провідними у формуванні спеціалізації сільськогосподарського виробництва регіону, доцільності розвитку в ньому рекреаційно-оздоровчого господарства. Наявність значної кількості паливних та мінеральних корисних копалин є передумовою спеціалізації економічних районів на тих чи інших галузях промисловості.

Транспортна мережа, основні форми організації виробництва (промислові центри, промислові вузли, локальні та регіональні АПК), адміністративно- територіальний устрій чинять визначальний вплив у формуванні тісних економічних взаємозв'язків, підсилюють формування зон економічного тяжіння периферії району до його центру – ядра, відповідають за дотримання коректності проведення районування (наприклад, необгрунтованим буде віднести частини території однієї і тієї ж адміністративної області до складу двох чи більше економічних районів).

Враховуючи систему факторів формування економіки регіону, стає можливим здійснення структуризації суспільної діяльності в межах регіону, за її найсуттєвішими властивостями та ознаками, які виражаються в принципах виділення економічних районів. Принципи економічного районування це – первинні правила ділення національного господарства або його регіональних підсистем на територіально спеціалізовані частини, які характеризуються комплексністю та пропорційністю розвитку. Принципи районування покликані оптимізувати й вдосконалити територіальну організацію господарства.

Принципи виділення економічних районів:

1) об'єктивна природно-географічна та соціально-економічна цілісність території на основі високого рівня взаємопов'язаності всіх компонентів господарства й середовища. Особливо це стосується внутрішньорайонних та міжрайонних зв'язків та процесів розвитку територіального поділу праці. Тільки економічна єдність й цілісність економічного району далі виступає підгрунтям формування національного господарства;

2) перспективність господарства району та діяльності населення, що дозволить пов'язати інтереси району з інтересами держави. Економічний район повинен являти собою виробничо-економічну, територіальну єдність, яка створюється розвиненими внутрішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;

3) ефективна міжрайонна спеціалізація, що характеризується вигідними зовнішніми зв'язками; загальний (інтегральний) економічний район має бути великою економічно цільною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації і забезпечення сучасного і перспективного розвитку;

4) комплексно-пропорційний розвиток на основі внутрішніх зв'язків, тобто у районі повинні розвиватися: галузі спеціалізації; галузі допоміжні, що забезпечують комбіновану переробку сировини; галузі обслуговування та інфраструктури і все це разом не повинно вступати в протиріччя із зовнішнім природним середовищем;

5) адміністративний принцип: єдність економіко-географічного районування та політико-адміністративного устрою території, що районується, тобто до складу району повинні повністю включатися території адміністративних областей, країв, автономних республік без порушення їх меж;

6) врахування при виділенні економічного району принципу економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або і всієї зони районоформуючого впливу його головного регіонального центру;

7) соціальна та екологічна ефективність процесів життєдіяльності населення економічного району [42].

Критерій – це ознака, на основі якої формується оцінка якості економічного об'єкта, процесу; мірило такої оцінки. (Наприклад, критерій ефективності характеризує рівень ефективності господарства району, а критерій оптимальності – те, наскільки економіка регіону наближена до оптимального стану). До загальних критеріїв процесу районування території відносять: врахування районоформуючого значення міст, як ядер господарської діяльності; рівень сформованості території та інтенсивності суспільних зв'язків; рівень та якість життя населення; ефективність функціонування та оптимальність розвитку регіонального господарства; вплив природно- географічних, історичних та релігійних особливостей території; можливості масштабного будівництва та експлуатації нових видів природних ресурсів (альтернативних ресурсів), що призведе до створення нових просторових утворень (економічних, соціальних, тощо); наявність вагомих ключових регіональних проблем, вирішення яких здатне об'єднати виробництво, населення, природу в бажанні та досягненні сталих, прогресивних, якісно- позитивних змін; можливості формування цілісної регіональної політики.