Велика Британія

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Уряд Великобританії формується після парламентських виборів лідером партії, що отримала парламентську більшість у Палаті громад, тобто новопризначеним Прем'єр-міністром. Уряд – це колегіальний орган, склад якого за законом не повинен перевищувати 95 осіб. До Уряду входять міністри, що очолюють міністерства (які досить часто називають департаментами), їх заступники; міністри без портфеля; парламентські секретарі міністерств; особи, які обіймають деякі традиційні посади: Лорд-канцлер, Лорд казначейства, Лорд-голова ради, Канцлер герцогства Ланкастерського, Лорд-хранитель печатки, Головний поштмейстер. У повному складі Уряд майже ніколи не засідає та не приймає ніяких рішень. Як виняток Уряд збирається, наприклад, у разі його відставки. По суті,

Уряд є групою осіб, що втілює у собі принцип колективної політичної відповідальності перед Парламентом. Тому реальне керівництво здійснює Кабінет.

Кабінет Великобританії формується з членів партії, яку очолює Прем'єр-міністр у Палаті громад, хоча закон і не забороняє призначати членів Кабінету з Палати лордів.

Більшість членів Кабінету є міністрами Уряду (в основному головами департаментів на посаді державного секретаря).

Кабінет складається зі старших членів Уряду. Кожного вівторка під час засідань у Парламенті члени Кабінету (державні секретарі всіх департаментів та деякі інші міністри) зустрічаються для обговорення найбільш важливих питань.

Департаменти та їхні агенції відповідальні за практичну реалізацію політики Уряду.

До складу Кабінету зазвичай входять Прем'єр-міністр, 21 міністр Кабінету, 99 інших міністрів (у різні часи кількість членів коливається в межах 20-25 осіб). Серед них: Прем'єр-міністр, Лорд-канцлер (голова Палати лордів); Канцлер казначейства (міністр фінансів); державні секретарі (міністри): внутрішніх справ, закордонних справ, оборони, торгівлі і промисловості, а також інші найбільш поважні посадові особи держави за вибором Прем'єр-міністра.

Виконавча влада здійснюється Прем'єр-міністром і Кабінетом, члени якого складають присягу Таємній раді Великобританії. Адже технічно Кабінет є одним із комітетів Таємної ради, тому всі його члени автоматично призначаються таємними радниками. Кабінет здійснює розробку основних законопроектів та широко користується своїм правом законодавчої ініціативи, подаючи їх до Парламенту. Рішення Кабінету та Прем'єр-міністра приймаються від імені Суверена на спеціальних засіданнях Таємної ради в присутності Лорда Голови та обмеженого числа радників; ці рішення називаються “Указ в Раді”. Тобто Кабінет має можливість у повному обсязі реалізовувати своє право на видання актів делегованого законодавства. Крім того, Кабінет здійснює керівництво діяльністю державного апарату, визначає зовнішню та внутрішню політику в межах основного політичного курсу, визначеного Парламентом.

Головними функціями Кабінету є:

• надання для погодження Парламентом остаточного варіанта програми політичної діяльності держави;

• контроль за відповідністю дій органів виконавчої влади політичному курсу, що затверджений Парламентом;

• розмежування сфер впливу та координація діяльності міністерств і відомств.

Кабінет збирається на регулярній основі, як правило, щотижня у вівторок вранці, для обговорення найбільш важливих питань державної політики та ухвалення рішень. Скликає Кабінет і веде його засідання Прем'єр-міністр. Протокол засідання Кабінету зазвичай не ведеться. Іноді не протоколюються навіть його рішення. Найбільш важливі рішення Кабінету для надання їм юридичної сили оформлюються у вигляді законопроектів, що направляються в

Палату громад, або у вигляді указів Корони в Таємній раді. В інших випадках рішення є вказівкою міністрові або іншому посадовцю центрального апарату, як він повинен діяти. Специфіка такої вказівки полягає в тому, що вона формально не має юридичної сили, тобто покладає на адресата політичну, а не юридичну відповідальність за його невиконання. При виникненні суперечностей щодо виконання такого рішення воно не буде підтримане судом.

Тривалість засідань Кабінету залежить від стилю управління Прем'єр-міністра та політичних умов, що склалися в державі. На сьогодні засідання досить часто може тривати всього 30 хвилин, що свідчить про формальне затвердження рішень, прийнятих у комітетах, у кулуарних групах або в двосторонніх зустрічах між Прем'єр-міністром та головами окремих департаментів, а обговорення в Кабінеті обмежені.

Забезпечення діяльності Кабінету здійснюється за допомогою секретаріату Кабінету та комітетів. Секретаріат працює під безпосереднім керівництвом голови секретаріату, однак загальнополітичне керівництво цим органом належить до компетенції Прем'єр-міністра. Секретаріат складається з постійних секретарів, їх заступників та помічників, які працюють на постійній основі, а також із запрошених для вирішення спеціальних завдань. Крім секретаріату при Кабінеті існують два види комітетів: постійні та тимчасові (“спеціальні комітети” – створені для розгляду та вирішення конкретних питань). Комітети, як правило, зосереджені на конкретних сферах політики, особливо тих, що зачіпають сферу діяльності кількох міністерств, яка потребує координації. Прем'єр-міністр одноособово вирішує всі питання, пов'язані з кількістю та діяльністю комітетів, їх створенням чи ліквідацією.

Крім того, Прем'єр-міністр має так званий “кухонний” Кабінет (його ще називають “внутрішнім” чи “вузьким” Кабінетом), який не має формально-правового статусу та до складу якого входять особисті радники Прем'єр-міністра з числа офіційного Кабінету. На закритих засіданнях (нарадах) “кухонного” Кабінету обговорюються найважливіші для держави політичні рішення. Абсолютна більшість важливих рішень приймаються на таких закритих засіданнях, а засідання офіційного Кабінету міністрів необхідні лише для їх остаточного затвердження.

Відповідальність Кабінету перед Парламентом у Великобританії визначають конституційні конвенції, які встановлюють колективну відповідальність та відповідальність окремих міністрів. Колективна відповідальність Кабінету означає, що його члени приймають рішення колективно, тому відповідальність за наслідки цих рішень несуть на колективній основі. Індивідуальна відповідальність міністрів полягає в тому, що як керівник департаменту (міністерства) міністр несе відповідальність за свою діяльність та діяльність свого департаменту (міністерства), а також за усі невдачі та помилки. У разі своєї некомпетентності міністр (згідно з конституційною конвенцією) повинен піти у відставку. Слід також зазначити, що члени Кабінету є членами Парламенту, а відтак у Великобританії виконавча влада повністю не відокремлена від законодавчої влади.

Міністерства: Департамент публічного переслідування (відомство генерального атторнея); Секретаріат Кабінету міністрів, підприємництва, інновацій та ремесел; у справах громад та місцевого самоврядування; культури, медіа та спорту; освіти; навколишнього середовища, продовольства та розвитку сільських територій; міжнародного розвитку; транспорту; праці та пенсійного забезпечення; енергетики та зміни клімату; охорони здоров'я; закордонних справ і у справах Співдружності Націй; Казначейство Її Величності (Казначейство є міністерством економіки і фінансів); внутрішніх справ; оборони; юстиції; у справах Північної Ірландії; у справах Шотландії; у справах Уельсу, Секретаріат генерального прокурора Шотландії; Секретаріат голови Палати громад; Секретаріат голови Палати лордів; Департамент гарантування експортних кредитів.

Міністерства у системі публічного адміністрування Великобританії виступають як галузеві або функціональні органи управління. У Великій Британії міністерства називають урядовими департаментами, які поділяються на міністерські та неміністерські департаменти. Особливістю для Великобританії є те, що законодавство визнає посаду міністра, але не самі міністерства.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Велика Британія“ на сторінці 8. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія
  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща