Місцеве самоврядування як самоорганізація, регулювання та врядування територіальних спільнот, що самостійно вирішують важливі питання локального життя, є одним з найяскравіших феноменів європейської цивілізації.
Серед великої кількості загальних надбань людства, з-поміж яких варто назвати повагу до вибору народів державних форм свого існування, прагнення до миру між державами, повагу до прав людини, місцеве самоврядування займає особливе місце. Місцеве самоврядування, по-перше, є первинною та природною формою існування людських спільнот; по-друге, зробило основний внесок у формування державності, оскільки історично передувало розвиткові державно організованого суспільства, що запозичило та підняло на державний рівень багато організаційних та організаційно-правових форм взаємодії влади і суспільства; по-третє, відіграє важливу роль у становленні і функціонуванні сучасної демократичної державності, яка базується на принципах народовладдя та пріоритету прав людини над правами держави; по-четверте, сьогодні входить у перелік питань, що є предметом не тільки національного, а й міжнародно-правового регулювання. Виходячи з цього феноменологія місцевого самоврядування будується на синергізмі національного та міжнародного правопорядке.
Усі вказані особливості стосуються й інституту місцевого самоврядування, що функціонує на теренах Європейського Союзу. Розглянемо більш грунтовно вказані особливості місцевого самоврядування в контексті національної та міжнародної складових.
Відносно національної складової місцевого самоврядування слід зазначити, що в сучасному світі воно виступає як складний і багатоплановий соціальний феномен і правовий інститут, який закріплений у конституціях переважної більшості держав-членів міжнародної спільноти, а також держав-членів Європейського Союзу. Проте, незважаючи на конституційну легалізацію місцевого самоврядування у вказаних суверенних суб'єктах, існує амбівалентний підхід до нього з боку держави, який проявляється у наявності постійної дихотомії “централізація – децентралізація” щодо компетентних повноважень інституту місцевого самоврядування, його суб'єктів та органів.
Зауважимо, що історичний досвід становлення, функціонування та розвитку держав-членів Європейського Союзу, а також сучасні спроби деяких суб'єктів законодавчої ініціативи вказаних держав, зокрема інститутів законодавчої та виконавчої влади перейти до централізації зазначених повноважень шляхом внесення змін і доповнень до чинного національного законодавства про місцеве самоврядування, наочно продемонстрували, що вони стимулюють процеси нівелювання місцевої демократії і призводять до побудови “декоративного”, “слухняного” та “позитивно передбаченого” для держави інституту локальної демократії, а зрештою, до його згортання та ліквідації.
Водночас історичний розвиток суспільства свідчить про те, що такі спроби приречені на невдачу, оскільки місцеве самоврядування, будучи спільною історичною спадщиною людства, в процесі розвитку і набуття досвіду у відносинах з центральною владою набуло настільки важливого значення для громадянського суспільства, що центральна влада поступово визнає його право функціонувати на території держави в повному обсязі. Природа цього явища криється насамперед в історичній генезі місцевого самоврядування. Адже воно з'явилося задовго до державності ще в рамках первісної общини, поява якої пов'язана з екзистенційними (життєвими) домінантами необхідності колективного існування і функціонування людей перед зовнішніми загрозами.
Згодом місцеве самоврядування формується на євроазійських теренах в грецьких містах-полісах, де з'являються перші структуровані елементи й інститути публічної влади (міський парламент, чиновники, глава міста-держави, армія, громадяни тощо), які стають прообразом державних інституцій і фактично передвісником державності.
Діяльність римських муніципій підсилює колективістські публічні засади, і вже в епоху феодалізму з'являється магдебурзьке право, виникнення якого було пов'язане з розвитком міст, що розпочалося у Західній Європі в XI ст, і тривало впродовж ХП-ХШ ст. Саме в німецькому місті Магдебурзі у 1188 р. було видане перше писане муніципальне законодавство, присвячене, насамперед, розв'язанню спорів між міщанами. Надання місту магдебурзького права означало скасування дії звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої адміністрації (намісників, воєвод тощо) і запровадження міського самоврядування з виборною адміністрацією та виборним судом. Упродовж ΧΠ-XIV ст. норми магдебурзького права були прийняті у 80 містах Центральної і Східної Європи, включаючи українські. Саме магдебурзьке право стало класичним прообразом парадигми сучасної локальної демократії.
До цього можна віднести український досвід самоврядування по тому самому магдебурзькому праву, самоорганізації Запорозької Січі, а також самоврядування земських та інших установ у період перебування України в складі Російської імперії та інших європейських держав, що закріпив місцеве самоврядування на рівні суспільної самосвідомості і ментальності народу України.
Таким чином, можна констатувати, що місцеве самоврядування в класичному розумінні зароджувалося на території Європи.
Слід зазначити, що в сучасному розумінні інститут місцевого самоврядування став функціонувати та був легалізованим на конституційному рівні в державах-членах Європейського Союзу тільки після здобуття ними державної незалежності й прийняття конституцій. Саме відтоді місцеве самоврядування є важливою складовою конституційної доктрини, чинного конституційного законодавства і юридичної практики держави. Проте важливу роль у становленні цього інституту на теренах сучасного Європейського Союзу відіграло вчення “муніципального соціалізму”.
Виникнувши як один з напрямів реформістського соціалізму у 80-90-х pp. XIX ст., “муніципальний соціалізм” розглядає передачу у власність або в розпорядження органів місцевого самоврядування (муніципалітетів) міського транспорту, електростанцій, газопостачання, шкіл, лікарень і т. ін. як шлях до поступового, мирного “вростання” капіталізму в соціалізм. Це вчення, що, по суті, було антагоністичним вченню “класової боротьби”, з яким виступали соціал-революціонери на чолі з В.Ульяновим (Леніним), набуло популярності в Західній Європі. Із захистом його ідей виступили реформісти різних країн: посибілісти у Франції, фабіанці і керівники Незалежної робітничої партії у Великій Британії, бернштейніанці у Німеччині, “економісти” в Росії. В рамках “муніїцшального соціалізму” меншовики висували програму муніципалізації землі.
На думку В.Лешна, прихильники “муніципального соціалізму”, прагнучи відволікти увагу робітників від найважливіших проблем класової боротьби, світової революції, переносять увагу "... на сферу дрібних місцевих питань, які не є питаннями про панування буржуазії як класу, що не є питаннями про основні знаряддя цього панування, – а є питаннями про витрачання крихт, що кидає багата буржуазія на “потреби населення”. Однак історія підтвердила правоту прихильників “муніципального соціалізму”, ідеї якого є сьогодні складовою частиною поглядів сучасних реформаторів і покладені в основу концепції місцевого самоврядування в державах-членах Європейського Союзу.
Виходячи з особливостей вирішення розглянутих питань, слід звернути увагу на відповідну автономність місцевого самоврядування в межах сучасного національного конституціоналізму як теорії, історії і практики конституційного будівництва в окремій державі. Це зумовлено наявністю в місцевого самоврядування специфічної суб'єктно-об'єктної складової й досить широкого кола специфічних соціально-правових відносин. Проте ця специфіка не є антагоністичною загальному елементному складу і змістовому навантаженню національного конституціоналізму, а органічно його доповнює і розвиває. Підтвердженням цього є позиція І.М.Степанова, який, відзначаючи великий потенціал конституціоналізму, пропонував розуміти під ним систему уявлень про загальнодемократичні, загальноцивілізаційні політико-правові цінності державно організованого суспільства. На наш погляд, саме такий підхід відкриває для місцевого самоврядування вихід на міжнародно-правовий рівень та зумовлює його міжнародно-правове визнання, легалізацію та відповідний потенціал, у тому числі і в межах Європейського Союзу.
Про важливе місце місцевого самоврядування в державі свідчить його розгляд у контексті структурованості (блоковості) національного конституціоналізму. Аналізуючи його в онтологічному розумінні, В.Т.Кабишев і Т.М.Пряхіна пропонують під ним розуміти верховенство й визначальну роль конституції в правовій системі, безпосередню дію конституції в конституційній регламентації державного ладу і політичного режиму, конституційне визнання прав і свобод людини, правовий характер відносин громадянина і держави. Слід наголосити на тому, що саме в такому ракурсі місцеве самоврядування сприймається в Європейському Союзі.
Таким чином, обидві доктринальні позиції окреслюють конституційно- правовий простір, у якому виникає, в який входить та в якому функціонує місцеве самоврядування як основна форма локальної демократії територіальних співтовариств. Крім того, вони одночасно зумовлюють його глобальний дискурс і кумулятивний потенціал.
Особливо слід наголосити на тому, що сучасна національна конституційно-правова доктрина держави займає важливе місце в генезисі місцевого самоврядування, тому її системно-телеологічний аналіз щодо останнього дає змогу не тільки розглядати національний конституціоналізм як ідейно-теоретичну конструкцію, покладену в основу світового конституціоналізму, а й аналізувати феноменологію місцевого самоврядування як суб'єкта-об'єкта міжнародного правопорядку, що є загальним надбанням народів та держав.
Уважаємо, що саме тут інгегрована сукупність феноменів національного конституціоналізму держав об'єднує ліберальні й соціал-демократичні течії, на яких будується, формується та функціонує світова, в тому числі й європейська, спільнота, і тому таке явище може бути визнане “ідеальним” для виникнення, творення, створення, інституціоналізації та конституювання демократичного конституційного ладу конкретної держави, при якому “суб'єктивні права є більш значущими, ніж державні інтереси”.
Саме тому в сучасному європейському співтоваристві місцеве самоврядування розцінюється як найважливіший елемент конституційного ладу демократичних держав. Оскільки, по-перше, його функціонування призводить до реалізації та захисту усього розмаїття прав людини, що на сьогодні виступають найважливішим чинником побудови європейського співтовариства (процес трансформації конституційних прав і свобод людини в так звані “муніципальні права людини”); по-друге, соціальна і правова цінність місцевого самоврядування полягає в тому, що воно фактично являє собою специфічний рівень представницької і виконавчої публічної самоврядної (муніципальної) влади; по-третє, місцеве самоврядування бере участь у виконанні завдань і функцій держави на локальному рівні управління; по-четверте, воно одночасно реалізує систему специфічних різнорівнєвих і поліоб'єкгних інтересів жителів відповідних територіальних одиниць, що пов'язані з необхідністю організації стабільної життєдіяльності на локальному рівні соціуму, і, таким чином, суттєво відрізняються від інтересів держави, але водночас вони їм не суперечать.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.
