Сучасний досвід країн Європейського Союзу щодо реформування адміністративно-територіального устрою має важливе значення. У цьому підрозділі наведено аналітично-інформаційний огляд питань та розглянуто практики окремих європейських держав, у яких відбуваються процеси реформування адміністративно-територіального устрою, або перебувають на завершальній стадії реформування.
Укрупнення основних адміністративно-територіальних одиниць – мета оптимізації адміністрування, яка передбачатиме делегування значної частини повноважень центральних органів виконавчої влади на місця (принцип субсидіарності). Це, у свою чергу, забезпечує більш ефективне розв'язання існуючих проблем у регіонах та підвищує якість послуг, що надаються населенню.
Упровадження елементів реформ адміністративно-територіальних систем країн Європейського Союзу сприятиме більш ефективному адмініструванню та розвитку місцевого самоврядування України.
Адміністративно-територіальне реформування у Франції
Модель ефективного управління регіонами у Франції. Закони про децентралізацію 1982-1983 pp., які сформували новий Адміністративний кодекс Франції, запровадили три найбільш важливих нововведення, що різко підвищили статус органів місцевого самоврядування:
• було встановлено одноманітні правила адміністративного контролю за діями місцевих колективів з боку держави. Зокрема, однаковий контроль встановлювався по відношенню до рішень усіх місцевих органів – муніципальних, генеральних та регіональних рад, мерів чи голів генеральних і регіональних рад. Причому цей контроль уже не стосувався доцільності, а тільки – законності, до того ж із застосуванням судових процедур;
• префект перестав бути виконавчим органом департаменту як місцевого колективу, його функції перейшли до голови генеральної ради. Тепер департамент, як самоврядний територіальний колектив, почав управлятися виключно виборними органами влади;
• принципово змінився статус регіону, який до 1982 р. був лише громадським утворенням. Після реформи він також став управлятися виборним адміністративним органом.
Найважливішим у згаданому Законі, ст. 1 (від 2 березня 1982 р.), була норма, яку варто вважати пусковою кнопкою процесу децентралізації: “Комуни, департаменти та регіони є вільно керовані обраними радами. Закони визначатимуть розподіл компетенцій між комунами, департаментами, регіонами і державою, а також розподіл народних коштів, що випливає з нових правил місцевої податкової системи та передавання державних кредитів територіальним громадам; організацію регіонів, статутні гарантії, які надаються персоналу територіальних громад, спосіб обрання і статут обранців, а також форми співпраці між комунами, департаментами та регіонами і розвиток участі громадян у місцевому житті”.
Регіон у системі місцевого самоврядування Франції став адміністративно-територіальною одиницею верхнього рівня і являє собою певну територію з власною культурною або соціальною ідентичністю. Країна поділена на 27 регіонів, 22 – на континентальній “метропольній” території, 5 – на заморських територіях. Часто про острів Корсика говорять як про окремий регіон Коре, хоча формально це територіальна спільнота. У свою чергу, регіони поділяються на більш дрібні департаменти, а ті – на комуни. Загалом система місцевого самоврядування Французької Республіки після реформ децентралізації отримала повноцінну триступеневу структуру і має такий вигляд (див. рис. 3.1).
Відповідно до ст. 59 Адміністративного кодексу Франції маємо визначення адміністративно-територіальної одиниці вищого рівня – регіон є територіальною громадою (або адміністративно-територіальним утворенням). Ним керує регіональна рада, яка обирається прямим загальним голосуванням. Своїми ухвалами регіональна рада керує справами в регіоні. Вона уповноважена пожвавлювати економічний, соціальний, лікувально-оздоровчий, культурний і науковий розвиток регіону та освоєння його території і забезпечувати збереження його ідентичності, поважаючи цілісність, автономію та компетенції департаментів і комун.
Місцева влада може виконувати дії, що доповнюють дії держави, інших територіальних громад і публічно-правових установ, розташованих у регіоні, в царинах і за умов, які будуть установлені законом.
Рис. 3.1. Система місцевого самоврядування у Франції
Франція – унітарна держава, тому регіони не можуть запроваджувати власні законодавчі органи для регулювання правових норм. Регіони були вперше засновані у 1960 р. і мали на меті – створення і запровадження регіональної структури державного економічного планування. У 1972 р. вони стали державними органами, а від 1982 р. перетворилися в одиниці децентралізованого державного управління з виборною радою.
Нині регіони отримують від уряду частку національних податків і володіють значним бюджетом, який витрачають на різні потреби. Час від часу ставиться питання про надання регіонам прав деякої законодавчої автономії, але ці пропозиції завжди під даються жорсткій критиці урядовців та парламентарів, що стоять на сторожі національної єдності країни. Вже не раз пропонувалось ліквідувати ради департаментів (Генеральні ради) і передати їх функції регіональним радам, зберігши департаменти як адміністративну одиницю більш низького рівня, але конкретних кроків так зроблено й не було. Головна юрисдикція регіонів поширюється на сфери планування економічного розвитку і втілення цих планів; забезпечення професійної підготовки; мистецькі, культурні заклади та сферу відпочинку, туризм; збереження культурного надбання (див. рис. 3.2).
Від 1982 р. керівник законодавчого органу (голова), який підлягає обранню, прийшов на зміну префектові. Деякі спостерігачі очікують, що в майбутньому регіони відіграватимуть істотну роль у стратегії економічного розвитку. Однак, хоча на регіональному рівні відбуваються значні зрушення, префекти все ж залишилися, а визначення масштабів реальної автономії залишається відкритим питанням. Закон від 2 березня 1982 р. вивів регіон (округ) на новий рівень розвитку, оскільки за ним був фактично закріплений статус місцевого колективу, хоча роль місцевої державної влади на цьому рівні значно вища. Статус і компетенція регіону випливає з його призначення, тобто інструменту економічного, соціального і культурного розвитку певної території. Саме регіони беруть участь у створенні загальнонаціональних планів розвитку, домагаючись у цих планах виконання пріоритетів регіонального розвитку.
Рис. 3.2. Повноваження органу муніципального управління регіону
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.
