Досвід країн-членів Європейського Союзу свідчить про наявність різних способів конституційного регулювання питань територіального устрою. Зокрема, можна виокремити ті з них, в яких конституції:
• взагалі не містять норм, присвячених питанням територіального устрою, або ж обмежуються загальною характеристикою форми державного устрою. До таких відносять: конституційні акти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії і Конституцію Республіки Ірландія, Конституцію Республіки Кіпр, Конституцію Республіки Мальта, Конституцію Князівства Монако, Конституцію Швеції тощо;
• містять лише бланкетні норми, що передбачають необхідність прийняття спеціальних законів про адміністративно-територіальний устрій. Тобто в конституціях низки держав зафіксовано, що адміністративно-територіальний устрій країни визначається спеціальним законом. Зокрема, такі правові норми закріплено в ст. 11 Конституції Республіки Литва. Конституція Республіки Естонія у ст. 2 аналогічно встановлює, що адміністративно-територіальний поділ країни визначається окремим законом;
• детально визначають засади територіального устрою, закріплюють систему адміністративно-територіальних одиниць. Так, нагадаємо, що засади функціонування політико-територіальних утворень конституційно регламентовані в Іспанії, Італії, Португалії тощо. Засади, на яких грунтується територіальний устрій, регламентовано в конституціях Греції, Іспанії, Польщі.
Для характеристики територіальної організації держави в конституціях країи-членів Європейського Союзу використовують різні терміни. Наприклад, це “територія Федерації” та “федеративна держава” (Конституція Австрійської Республіки), “федеративна держава” (Конституція Бельгії), “Федерація”, “федеративна держава”, “територія Федерації” (Основний Закон для Федеративної Республіки Німеччина), “структура держави” та “адміністративний поділ країни” (Конституція Греції), “територія держави Латвія” (Конституція Латвійської Республіки), “територія Литовської держави” (Конституція Литовської Республіки), “територіальний устрій” та “територіальний поділ держави” (Конституція Республіки Польща), “територія Словацької Республіки” (Конституція Словацької Республіки), “територія Румунії” та “територія румунської держави” (Конституція Румунії), “унітарна держава” та “адміністративний поділ території” (Конституція Португальської Республіки), “територія Угорщини” (Конституція Угорщини), “територія Фінляндії” та “адміністративний поділ” (Конституція Фінляндії). Іноді використовується словосполучення “державний устрій” (Конституція Естонської Республіки).
Однак, оскільки слова “поділ” або “устрій” держави, “державний устрій” мають дуже широке значення (вони характеризують те, як у цілому побудована держава), у сучасній державознавчій та управлінській доктрині для характеристики організації території держави та територіального управління іноді застосовують термін “державно-територіальний устрій”, але найбільш вживаною та адекватною тому явищу, яке вона характеризує, є категорія “територіальний устрій”.
Використовуючи термін “територіальний устрій”, слід виходити з того, що територія є не тільки просторовою межею держави, а й складає матеріальну основу її діяльності, форму прояву державного суверенітету, а територіальний устрій – одну з генезисних, структурних і функціональних ознак держави. Тому державний устрій не можна ототожнювати ні з територією, її організацією, ні з адміністративно-територіальним устроєм. Це складне системне політико- правове й державно-управлінське утворення, що має (повинне мати) соціально- економічні, політичні, національно-етнічні, культурологічні й екологічні підстави.
Спроби зведення державного устрою до територіального або адміністративно-територіального поділу, які іноді мають місце в конституційній доктрині, а також у законодавстві та деяких законопроектних роботах, або інтерпретація конституційних правоположень про територіальний устрій за допомогою використання уявлень про державний устрій (у деяких наукових працях) є певним спрощенням, які не забезпечують розв'язання ключових проблем державного будівництва – територіальної організації та територіальної дії державної влади, її структурної організації, співвідношення та співробітництва із публічними структурами громадянського суспільства (органами місцевого самоврядування та органами самоорганізації населення).
За такого ототожнення, змішування, взаємонакладення понять, по-різному може тлумачитися конституційна лексика, а звідси страждає законодавча логіка та техніка, що, у свою чергу, негативно позначається на організації та ефективності діяльності державної влади й місцевого самоврядування, а звідси – на якості публічних послуг, які надаються (повинні надаватися) населенню.
Отже, як із позицій теорії, так і законодавчої філософії та законодавчої техніки слід виходити з концептуальної ідеї про те, що “територіальний устрій” – категорія більш широка, а “адміністративно-територіальний устрій” – його невід'ємна (одна із) складова. Якщо “територіальний устрій” – це передбачена законом форма територіальної організації держави з метою забезпечення найбільш оптимального вирішення завдань та здійснення функцій держави та суспільства, то “адміністративно-територіальний устрій” – це територіальна організація держави з її внутрішнім поділом на складові частини – адміністративно- територіальні одиниці, які є просторовою основою для утворення та діяльності відповідних органів державної влади й органів місцевого самоврядування.
Адміністративно-територіальний поділ – це своєрідний каркас просторової організації держави та зміст її територіального устрою. Залежно від особливостей політичної системи та характеру правлячого режиму держави конкретно- правовий зміст адміністративно-територіального устрою може передбачати різний ступінь централізації та децентралізації.
Адміністративно-територіальний устрій є територіальною та адміністративною організацією держави; основою надання публічних послуг населенню та здійснення управління публічними справами на центральному, регіональному та місцевому рівнях.
У зовнішньому аспекті утвердження та реалізації форми державного устрою остання є важливим фактором національної безпеки, насамперед, її територіальної та політичної складових. Виходячи із суті політичної безпеки як стабільного стану політичної системи суспільства та найбільш сприятливого режиму взаємодії її суб'єктів, формалізованої в політичних відносинах, які охороняються, регулюються та гарантуються Конституцією та законами України, державний устрій є одним із пріоритетних об'єктів національної безпеки. З точки зору територіальних основ національної безпеки державний устрій інституціоналізує її просторові межі та формалізує критерії цілісності й недоторканності державної території.
Під “державним устроєм” варто розуміти територіальну в державних кордонах організацію держави, яка визначає просторові межі дії державної влади, відносини між адміністративно-територіальними одиницями, центральною та місцевою державною адміністраціями (у значенні державних організаційних структур), державними структурами та місцевим самоврядуванням із конституювання та управління територіями, між публічною владою (державною та муніципальною) та населенням. Це – елемент форми держави, який характеризує територіальну організацію влади та державного самовизначення населення, яке на ній проживає. По суті, державний устрій – це сукупність державно-правових принципів, які визначають інституціонально-територіальну основу держави, а також їх практична реалізація. Це – система політичних взаємодій, у якій стикаються та обумовлюють одна одну різні сфери державно-правової діяльності.
У сучасних умовах глобалізації, інформатизації, європейської інтеграції та інших всесвітніх процесів і тенденцій взаємодії, інтеграції та уніфікації культур (у широкому сенсі цього слова) особливого значения набуває питання забезпечення дії принципів міжнародного публічного права, які гарантують національну безпеку, зокрема її політико-територіальну й адміністративно-територіальну складову. Насамперед це принципи суверенної рівності держав, територіальної цілісності держав, непорушності (недоторканності) державних кордонів, невтручання у внутрішні справи, принцип самовизначення народів і націй та ін.
Принцип територіального верховенства держави, який є системоутворюючим щодо інших принципів державного устрою, визначає суверенність держави і передбачає, що державна влада здійснюється відповідно до конституції та законів системою відповідних державних органів на всій території держави.
Принцип територіального верховенства держави характеризує повноту державної влади в усіх її конституційних формах і виявах на всій її території. Держава самостійно встановлює правовий режим власної території, здійснює її оборону, вирішує питання адміністративно-територіального поділу з метою вибору оптимальної моделі здійснення державного володарювання і місцевого самоврядування тощо. Територіальне верховенство виступає складовою суверенітету держави, який поширюється на всю її територію. Під територіальним суверенітетом розуміється право держави здійснювати виключну юрисдикцію щодо всіх осіб і предметів на своїй території, а також право не допускати на своїй території діяльності будь-якої іншої держави або організації.
З точки зору конституціоналізації державного устрою та його складових як невід'ємного атрибуту демократичного державотворення та його територіальної основи варто брати до уваги загальні принципи сучасного конституційного права, які віддзеркалюють тенденції подальшої концептуалізації та динамічні характеристики територіального й адміністративно-територіального устрою. Заслуговує на увагу узагальнююча позиція О.Іщенка про обсяг та зміст таких засад, до яких віднесені принципи публічності, пріоритетності, демократизму, наступності, системності, програмності, науковості, зокрема:
• принцип публічності адміністративно-територіального устрою визначає публічно-владний характер організації державної території та проявляється у визнанні виключно за народом права визначати та змінювати конституційний лад у країні (у тому числі й адміністративно-територіальний устрій), забороні узурпації цього права з боку держави; передбачає можливість народу вирішувати питання адміністративно-територіального устрою як безпосередньо (шляхом референдуму), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”“ на сторінці 1. Приємного читання.
