Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Основним компонентом, що забезпечує дієздатність системи державного управління, є людський ресурс, його дієздатність, спроможність до ефективного та демократичного управління, розвитку і самовдосконалення. Тому Європейський Союз та держави-члени намагаються вдосконалити систему професійного навчання публічних службовців. Наразі в ЄС діє надзвичайно розгалужена система професійної підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців, яка охоплює посадовців, працівників державних органів влади та органів місцевого самоврядування.

Сьогодні серед багатьох характерних рис системи професійного навчання публічних службовців у країнах ЄС основними є три: системність, розмаїтість та змішаний характер.

Щодо системності професійна підготовка публічних службовців є складовою системи державної служби, обидві системи є взаємозалежними, особливості першої визначають специфіку другої. Навчання публічних службовців відбувається в руслі завдань, які стоять перед державною службою тієї чи іншої країни, відповідно до стратегічних та оперативних планів розвитку.

Системи професійного навчання публічних службовців в ЄС демонструють розмаїття підходів до їх організації та функціонування. Історія, традиції, культура, поточні проблеми національного чи глобального масштабу, завдання уряду та інші фактори зумовлюють вибір моделі, системи професійного навчання публічних службовців, структури управління нею та інші риси.

На тлі такого розмаїття цілком природним видається змішаний характер системи професійного навчання державних службовців, тобто поєднання різних підходів, методів, форм організації навчання та його фінансування, поєднання в одній системі різних рис або тенденцій, що можуть навіть суперечити одна одній: приміром, поєднання централізованого та децентралізованого підходів. Прикладом останнього є Естонія, де діє децентралізована система підготовки державних службовців, тобто кожна державна установа самостійно здійснює набір, підготовку та атестацію державних службовців. Департамент державного управління та державної служби при Міністерстві фінансів визначає принципи, напрями розвитку та управління людськими ресурсами, надає рекомендації щодо змісту навчальних програм. Міністерство фінансів розробляє та реалізує так звану Центральну тренінгову програму (Central Training Programme), яка адресована посадовцям і службовцям усіх міністерств та відомств. Відповідальність за розроблення та реалізацію Центральної тренінгової програми з питань етики була покладена на Академію безпеки – один з центральних навчально-тренінгових закладів Естонії.

Серед найважливіших факторів, що формують і визначають характер системи професійної підготовки публічних службовців кожної окремої країни ЄС, можна назвати: державний устрій; особливості системи державної служби; централізований чи децентралізований характер організації системи професійної підготовки державних службовців; історію, традиції, культуру; завдання, що стоять перед державною службою та системою професійної підготовки на конкретному етапі розвитку держави.

Щодо державного устрою, то переважно йдеться про федеральний чи унітарний принцип устрою держави. Федеральні держави (наприклад Німеччина, Австрія), як правило, мають децентралізовану систему професійної підготовки державних службовців, тоді як інші держави (наприклад Польща) – централізовану. В Австрії діє Федеральна академія державного управління, власні навчально-тренінгові установи мають провінції (Lander), їх діяльність доповнюють університети, професійні школи, навчальні центри при агенціях регіонального розвитку.

Організація системи державної служби за посадовою чи кар'єрною моделлю великою мірою зумовлює форму системи професійної підготовки публічних службовців. Кар'єрна система, що передбачає вступ на державну службу в молодому віці та перебування на ній протягом життя, приділяє більше уваги професійній підготовці публічних службовців, ніж посадова. Посадова система не передбачає контракту із службовцем на все життя, вони можуть приходити на державну службу для зайняття конкретної посади, а потім іти зі служби. За такої системи на відкриту вакансію відбирається особа із необхідною кваліфікацією та компетенціями. Тому у разі посадової системи організації державної служби можливо менше уваги приділяти професійному навчанню державних службовців, що, однак, при цьому не потрібно приділяти постійну увагу професійному розвитку працівників.

Система професійної підготовки публічних службовців може мати централізований, децентралізований або змішаний характер. У централізованій системі відповідальність за організацію професійного навчання публічних службовців може бути покладена на один або кілька органів, тобто вона передбачає існування в системі державної служби одного або більше органів, відповідальних за професійне навчання, підвищення кваліфікації, професійний розвиток кадрів державної служби. Таким органом у Німеччині, Нідерландах є Міністерство внутрішніх справ; у Литві за питання професійної підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців відповідає Департамент державної служби Міністерства державного управління та адміністративної реформи. У Великій Британії загальна відповідальність за організацію професійного навчання покладена на Комісію з державної служби, в той час як Рада з питань навчання та розвитку спроможності державної служби відповідає за зміст навчання, його оновлення, відповідність сучасним потребам.

При централізованій системі аналіз навчальних потреб здійснюється централізовано; стратегія професійного навчання, програми навчання розробляються централізовано; вищезазначений орган може обирати навчальні заклади, які будуть викладати різні курси і програми професійного навчання та фінансувати їх.

Згідно з децентралізованим підходом міністерствам та відомствам належить самим (переважно за професійної допомоги відповідних консалтингових агентств та навчальних центрів) визначати навчальні потреби, шукати навчальні програми та курси або замовляти їх розроблення. Послуги з професійного навчання державних службовців можуть надавати університети, професійні школи та навчальні центри. Органи державної влади або місцевого самоврядування можуть проводити навчання самостійно, за допомогою відомчих навчальних центрів та власних кадрових служб; вони мають фінансувати навчання з власного бюджету, за рахунок коштів на підвищення кваліфікації, що надійшли з державного (центрального) бюджету. Серед 28 держав-членів ЄС тільки Чехія мае децентралізовану систему професійного навчання державних службовців у чистому вигляді.

Сьогодні в державах-членах ЄС переважають змішані системи професійної підготовки державних службовців. Наприклад, аналіз потреб може здійснюватися централізовано, відповідно до національної стратегії держави, згідно зі змінами в програмі уряду, у відповідь на внесення змін до місії, візи (стратегічного бачення) та завдань державної служби або у зв'язку із новими викликами (економічною, фінансовою кризою, демографічними змінами, старінням населення тощо) та доповнюватися аналізом потреб у кожній державній установі. Центральний відповідальний орган може розробити програми професійного навчання та підвищення кваліфікації державних службовців, але запропонувати міністерствам самостійно обирати навчальні заклади чи фахівців – тренерів, здатних реалізувати вищезазначені програми.

На підходи до організації та здійснення програм підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців впливають історія, традиції, культура. Історія і традиції держави великою мірою визначають підходи до організації професійного навчання державних службовців. Наприклад, у країнах Австро-Угорської імперії професійне навчання державних службовців було розпочато наприкінці ХУЛІ ст., після прийняття у 1777 р. Закону про державну службу. Така підготовка здійснювалася в університетах на базі юридичних факультетів. І в наші часи в Угорщині, Австрії юридичні факультети є основними “постачальниками” кандидатів для вступу на державну службу. Втім, Чехія, яка теж належала до Австро-Угорської імперії, не мала централізованої системи підготовки державних службовців та намагається сформувати її зараз на принципах децентралізації. У Франції на момент їх запровадження у 50-60-х pp. минулого століття магістерські програми з державного управління формувалися на базі факультетів соціології, пізніше – політології, у Німеччині – на базі факультетів правознавства.

Без перебільшення можна стверджувати, що в державах-членах ЄС найбільший вплив на організацію системи професійної підготовки державних службовців справляють завдання, що стоять перед державною службою та системою професійної підготовки державних службовців у той чи інший період. Оскільки завдання в сучасних умовах постійних трансформацій змінюються досить часто, то змінюються і системи професійної підготовки державних службовців. У 1-му – 2-му десятилітті XXI ст. перелік завдань, що стоять перед державою та визначають зміст і форму програм професійної підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, є доволі великим. Серед найважливіших з них слід назвати:

• необхідність відповідати сучасним викликам. Глобалізація, економіка знань, намагання утвердитися на світовій арені як світовому лідеру та конкуренція за вплив на різних континентах вимагають від урядів держав-членів та їх державних служб працювати ефективно, продуктивно, інноваційно;

• намагання сприяти реформам і модернізації держави. Водночас якщо уряди держав-членів є ініціаторами суспільних, державно-управлінських, економічних та інших реформ, то державні служби є їх виконавцями. Державні службовці вимагають підтримки і відповідної підготовки, щоб гідно відповідати викликам і виконувати покладені на них завдання;

• спроби підвищити ефективність і зменшити витрати. Ці завдання стоять на порядку денному державних служб протягом останніх 20-30 років та позначаються на системі підготовки публічних службовців. Так, у Литві у 2008- 2010 pp. у зв'язку із фінансовою кризою тимчасово діяла “каскадна” система підготовки: на курси, семінари запрошували одного представника від організації, який потім повинен був поширити знання серед інших;

• пошук оптимальних шляхів адаптації до змін. Як старі, так і нові держави-члени відчувають на собі тиск реформ і змін (демократизація, дебюрократизація, децентралізація, новий публічний менеджмент, відповідальний уряд (іresponsive government) тощо. Останнім часом глобальні кризи – економічна, фінансова, демографічна, а також кліматичні зміни, міжнародний тероризм тощо – створюють додаткове навантаження на державних службовців. Щоб допомогти їм легше і швидше адаптуватися до змін, більшість держав-членів вводить до програм навчання курс “управління змінами”;

• бажання посилити мотивацію державних службовців. Якісне навчання, що сприяє професійному розвитку, є додатковим стимулом, що приваблює людей на державну службу. Крім того, через навчальні програми можна змінювати ставлення державних службовців до виконання своїх обов'язків, розвинути у них ініціативність та інноваційність;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу
  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща