Територія як політико-правовий та державно-управлінський феномен
Поняття території є однією із центральних категорій у політико-правовій та державно-управлінській науці. Ь феноменом території синергетично пов'язані практично всі фундаментальні явища політико-правового та державно- управлінського життя сучасного суспільства і держави. Розглядаючи територію як одну з основних критеріальних ознак будь-якої держави, необхідно мати на увазі, що територія є також життєвим простором людей. Тому для кожної держави питання територіального устрою мають важливе, подекуди стратегічне, значення. Держава поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, в яких утворюються та функціонують органи публічної влади, налагоджується управління цими територіями. З огляду на це життєвий простір країни впорядковується у державний, геополітичний, господарсько-економічний, соціально- культурний, правовий, інформаційний та інші простори.
Саме тому територія держави завжди була і залишається одним із ключових ресурсів її розвитку, а територіальний потенціал – одним з основних показників для оціїпси сучасних держав, раціональне використання якого є важливим чинником ефективного та безпечного розвитку будь-якої країни. Такого роду раціоналізації сприяє вироблення цілісної, об'єктивної, що відповідає сучасним потребам політико-правового та державно-управлінського розвитку, наукової концепції територіального устрою сучасної держави, заснованої на пріоритеті розвитку й охорони державної території на благо та в інтересах суспільства.
Розробка і реалізація такої концепції спрямовані на формування моделі територіального устрою, адекватної завданням та функціям держави, її всебічного сталого розвитку і модернізації державно-управлінських інститутів. Адже територіальний устрій є одним із найважливіших інститутів державного ладу будь-якої держави. Цей інститут характеризує юридичні якості та властивості такого основного складового елемента держави, як її територія. Територіальний устрій є організацією території держави.
У цьому аспекті особливо актуальним та значущим як із точки зору теорії й методології, так і конституційної та державно-управлінської практики, є питання щодо вивчення позитивного зарубіжного досвіду, передусім країн Європейського Союзу, у галузі адміністративно-територіального права та процесу. Адже на планеті існують понад 200 держав, сукупний досвід яких акумулює прояви як загальних закономірностей, принципів та основ розвитку конституціоналізму й муніципалізму (а ефективний адміністративно-територіальний устрій є однією з інституційних та функціональних ознак останнього), так і їх особливостей. Держави нерідко відрізняються не тільки за рівнем економічного розвитку, соціальною структурою населення, політико-правовою системою, характером духовно-культурного життя, а й своєю адміністративно-територіальною організацією. Крім групових відмінностей, кожній країні притаманні елементи унікальної своєрідності, пов'язані з конкретно-історичними умовами життя народів, утому числі і в територіальному вимірі. Усі ці відмінності, природно, віддзеркалюються в національних особливостях адміністративно- територіального устрою та процесу.
Значне ускладнення механізму територіальної організації влади та управління в сучасній Європі, як і в цілому у світі, багаторівневість організаційних та функціональних моделей публічної влади, які пов'язані з втіленням принципів субсидіарності та децентралізації, внаслідок чого посилюються тенденції її наближення до населення, актуалізує аналіз як внутрішньосистемних зв'язків територіальних одиниць у рамках системи територіального устрою держави, так і особливостей їх міжнародної правосуб'єктності в умовах європейської міждержавної інтеграції.
Такий аналіз потребує використання як класичних методів, зокрема системного, структурного, функціонального аналізу, так і методів юридичного прогнозування, моделювання тощо. Комплексне дослідження адміністративно-територіального устрою різних держав у порівняльно-правовому аспекті пов'язане з побудовою основних теоретичних політико-правових та державно-управлінських моделей і їх класифікацією. Порівняльно-правовий аспект дослідження присвячений аналізу моделей територіального устрою не тільки конституційного досвіду сучасних держав-членів Європейського Союзу, а й різних періодів в історії їх територіального устрою.
Не викликає сумнівів, що в будь-якій демократичній країні саме право, передусім конституційне, прагне проаналізувати загальне, особливе та одиничне в різних правових та адміністративно-політичних системах країн світу, виявити ті правові інститути, які відповідають загальнолюдським цінностям, та інші інститути, визначити, наскільки це можливо, причини їх своєрідності, вказати їх позитивні та негативні сторони, визначити роль у суспільстві. Такий методологічний підхід не тільки вирішує теоретичні завдання, а й має прагматичний характер: визначити можливості та межі використання тих чи інших інститутів у тотожних або трансформаційних умовах у різних країнах.
Водночас велике аксіологічне значення для розвитку конституційно- правової та державно-управлінської сфери наукового знання має вивчення й використання практики адміністративно-територіальної та муніципальної організації в найбільш розвинених демократичних країнах, насамперед Європейського Союзу. Необхідність компаративного аналізу зарубіжного адміністративно-територіального та муніципального досвіду не викликає сумнівів. Саме таким шляхом можна вести пошук нових ідей та механізмів, виявляти глобальні тенденції розвитку права і політики, у тому числі і в контексті вдосконалення територіальної організації публічної влади.
На нашу думку, розглядаючи питання державної території та адміністративно-територіального устрою країн Європейського Союзу, вкрай необхідно враховувати державно-управлінський та особливо політико-стратегічний чинник, що полягає в раціональному використанні територіального ресурсу з метою забезпечення ефективного функціонування суверенних держав – країн Європейського Союзу в умовах викликів глобалізації та європейської міждержавної інтеграції. Територіальний ресурс, з одного боку, один із важливих компонентів процесу досягнення завдань і цілей Європейського Союзу, а з другого – іманентна ознака та стратегічний елемент механізму реалізації суверенних прав, завдань і функцій держав, які об'єднуються в певний економічний та політичний союз.
В умовах глобалізації необхідно звернути увагу на просторовий фактор, пов'язаний із множинністю просторів держави, що вимагає інтеграції територіального і “позатериторіапьних” просторів у систему заходів розвитку та охорони простору суверенних держав в умовах нової соціально-економічної, інформаційно-комунікативної та технологічної реальності. Адже, як зазначають деякі дослідники, в умовах сьогодення такі поняття, як “держава”, “територія держави”, “кордони держави” набувають нового змісту та відходять на другий план. В умовах глобалізації та “постсучасності” багатьма дослідниками і практиками на перший план висуваються індивіди позагромадянської належності, території позадержавної належності і різні співтовариства без їх прив'язки до державних та адміністративних кордонів.
У зв'язку з цим об'єктивно виникають додаткові виклики і ризики в правовому забезпеченні територіального розвитку та функціонуванні адміністративно-територіального устрою суверенних держав. Об'єктивні реалії сучасного світу трансформують функції держави та її кордонів, нова технологічна реальність збільшує значення існуючих просторів (наприклад інформаційного) і навіть формує нові “позатериторіальні” простори (наприклад елекіронний).
Ці тенденції вкрай небезпечно ігнорувати. їх необхідно враховувати в нормативно-правовому регулюванні та процедурно-процесуальному забезпеченні устрою, охорони та захисту державної території. В умовах сучасних інформаційних технологій та потенційних можливостей кібернетичних атак державна безпека і недоторканність державної території може бути підірвана саме в електронному просторі, з подальшим переміщенням агресії вже на територіальний простір. Саме тому духовно-культурний потенціал суспільства та держави, моральна готовність і здатність народу захищати свою територію не менш важливі, ніж, наприклад, природно-ресурсний.
Слід зазначити, що територія є неодмінною умовою розвитку всього державного життя. Територія, поряд із категоріями “народ” та “влада”, утворює тріаду елементів, які формують державу. По суті, територія держави уможливлює саме виникнення, існування, організацію та функціонування держави. Саме тому традиційно під територією держави розуміють простір самовизначення народу, в межах якого держава здійснює свій суверенітет та свою юрисдикцію, а під ії конституційно-правовим статусом – певне правове положення території в державі, яке включає її склад, функції, режим, а також правові принципи і гарантії даного статусу.
Як правило, під територією (лат. territorium – область, територія, від terra – земля) розуміються різні простори земної купі із ії сухопутною та водною поверхнями, надрами та повітряними просторами, а також космічний простір та небесні тіла, які існують у ньому. Термін “територія” використовується для визначення різних категорій земного та позаземного простору, відмежованих від інших відповідних просторів певними поверхнями (кордонами), які мають той чи інший юридичний статус і відповідний правовий режим.
Уся територія поділяється на три групи:
• державна територія;
• територія з міжнародним режимом;
• територія зі змішаним режимом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою“ на сторінці 1. Приємного читання.
