Велика Британія

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Північна Ірландія з 1973 р. була розділена на 26 районів. Права місцевої влади обмежені обслуговуючими функціями, такими як, наприклад, прибирання сміття, контроль за домашніми тваринами та догляд за парками. Північна Ірландія не має парламенту як такого, замість цього там створено власний представницький орган (Стормунт), що складається із 108 депутатів та має виконавчу раду. При цьому зберігаються істотні прерогативи центральних органів влади Великобританії, що мають право призупиняти діяльність органів влади у Північній Ірландії та встановлювати пряме управління цим регіоном.

Отже, місцеве самоврядування у Великій Британії можна розділити на такі рівні. Територія держави розділена на області місцевого самоврядування, що називаються графствами, а в цих графствах створені райони місцевого самоврядування, що називаються округами. Ті округи, які згідно із законом вважалися “сільськими”, розділені на приходи. У кожному графстві, окрузі утворюється рада. У кожному приході створюються збори приходу або утворюється рада. Окремий регіон може мати три рівні місцевого управління: рада графства, рада округу, приходська рада (збори приходу), але на більшості території діють два рівні: рада графства, рада округу.

Стосовно ієрархії місцевого самоврядування слід зауважити, що поділ на вказані вище рівні є досить умовним, оскільки органи різних рівнів ні в якому разі не є стосовно один одного органами більш високого або низького рангу, тобто відсутні відносини підпорядкованості у їх звичному розумінні.

Взаємовідносини між органами всіх рівнів розглядаються як партнерські, а не як ієрархічні.

Розмежування повноважень між різними рівнями місцевого самоврядування здійснює Парламент Великої Британії. Діє досить чіткий, можливо, навіть жорсткий розподіл функцій. Кожен орган самоврядування уповноважений здійснювати управлінські функції в межах, установлених законом. Так, ради графств опікуються дорогами (за винятком магістральних доріг і мостів), освітою і бібліотеками, соціальними службами, пожежною охороною, поліцією, музеями, продовольством та медикаментами тощо. Ради округів займаються боротьбою з шумом та охороною здоров'я, житловим будівництвом, збором сміття, кладовищами, міським та сільським плануванням, оподаткуванням тощо. У віданні приходських рад перебувають: розподіл земельних ділянок, пішохідні доріжки, поховання, місцевості для відпочинку, землі під кладовища, автобусні стоянки.

Допускається делегування окремих функцій на підставі договору одним органом іншому (як одного, так і різних рівнів). Проте є виняток – не допускається делегування функцій, пов'язаних зі стягуванням податків, виданням приписів про оподаткування і т. ін.

Для характеристики місцевого самоврядування у Великій Британії найважливіше значення мають два принципи: “ultra vires” та “inier vires”. Суть їх зводиться до одного – місцеві органи влади жорстко пов'язані у своїй діяльності рамками прямо наданих їм законодавством повноважень. Відносини між центральною владою та муніципалітетами визначаються принципом intervires (діяти в межах своїх повноважень), тобто муніципалітети можуть здійснювати дії, які лише прямо вказані у законі. В іншому випадку акти, прийняті місцевою владою, або її діяльність вважаються такими, що перевищують повноваження– ultra vires, а тому вони можуть бути визнані судом неправомірними. Характерною рисою неформальних стосунків місцевих органів є право вступати в асоціації, які періодично проводять конференції та збори, під час яких відбувається обмін досвідом роботи; розглядаються шляхи вирішення актуальних проблем; обговорюються питання, які потребують законодавчої реформи або особливої уваги центральних органів влади та ін.

У виборах муніципалітетів у Великій Британії можуть брати участь усі британські громадяни (у тому числі пери), що живуть у країні і досягли віку 18 років. Кандидатом у депутати може висуватися кожен громадянин, який досяг віку 21 рік і який проживає на території певного муніципалітету, що там працює або орендує не менше від 1 року землю, підприємство, будинок, квартиру. Не можуть бути обраними в пери священнослужителі, кадрові військові, цивільні, що служать, недієздатні. На муніципальних виборах можуть висуватися і деякі вимоги морального характеру. Ще одна особливість – низка зарубіжних країн надає право участі у виборах органів місцевого самоврядування іноземцям, які постійно проживають на території певного муніципалітету.

До структури місцевих органів Великої Британії входять рада і штат чиновників. У кожному графстві та окрузі утворюється рада, що складається з голови і радників та має назву “Головна рада”.

Радники обираються на засадах загального виборчого права. Відповідно до закону дієздатна особа, яка має британське підданство або громадянство Ірландської Республіки і до дня виборів досягла 21-го року, може бути обрана та бути членом органів місцевого самоврядування. Крім того, така особа має також відповідати одній з таких вимог:

• а) до дня виборів вона володіє та потім продовжує мати право на обрання органу місцевого самоврядування, до якого бажає бути обрана;

• б) вона впродовж 12 місяців, що передують дню виборів, володіє як власник або орендує землю чи будинок (з прилеглою ділянкою землі) у відповідному районі;

• в) її основним або єдиним місцем роботи впродовж 12 місяців була робота в цьому районі.

Радники обираються на 4 роки, але щороку їх склад оновлюється на 1/3. Кількість радників чітко не визначена, як правило, ради досить численні (деякі налічують більше 100 осіб). Обрання радників має свої особливості. Після публікації у пресі повідомлення про проведення виборів будь-яка особа може отримати документ про висунення кандидатом у радники, підписаний особами, які його висувають, та 8 виборцями цього виборчого округу. Особа, що бажає бути обраною радником, передає цей документ зі своєю заявою про згоду балотуватися до відповідного органу, що забезпечує проведення виборів.

Якщо на день голосування кандидатів висунуто більше ніж необхідно обрати радників, то проводиться голосування. Якщо кількість висунутих кандидатів дорівнює кількості місць у раді, усі вони оголошуються обраними без голосування ранком у той день, на який призначені вибори.

Радники не мають права отримувати будь-яку винагороду або платню. Виконання функцій радника вважається виконанням громадських обов'язків. Проте певні виплати муніципальним радникам все ж можуть бути передбачені. Радник може отримати: виплату добових, транспортних витрат і витрат на харчування, під час проведення засідання ради або комітету; відшкодування збитку, який зазнав радник через вимушену відсутність на роботі; виплату утримання у зв'язку з присутністю на конференціях, що проводяться за межами території ради.

Член ради може відмовитись від посади тільки письмово. Кожен місцевий орган відповідно до закону призначає спеціального посадовця, якому будь-який радник може подати письмову заяву про відмову від посади, підписану ним самим. Заява про відмову від посади, передана та отримана в установленому порядку, не може бути витребувана назад та набуває чинності негайно.

У тих випадках, коли член ради має фінансову зацікавленість (пряму або непряму) в будь-якій справі, що обговорюється в раді за його присутності, він повинен негайно повідомити про це та утриматись від участі в обговоренні чи голосуванні з цього питання. Критерії визначення прямої або непрямої зацікавленості встановлені законом. Дотримання цього правила не просто моральна норма, а юридичний обов'язок, ухилення від виконання якого тягне за собою застосування щодо винного заходів впливу: накладення штрафу або кримінальне переслідування.

Голова ради (якщо округ має статус “міста”, то голова ради, як правило, називається “мером”, хоча його статус від цього не змінюється), на відміну від багатьох інших країн, не призначається на весь термін повноважень ради. Голова ради обирається щороку навесні, під час зборів ради, з числа радників (це питання є першим порядку денного щорічних зборів ради). Термін перебування одного радника на посаді голови ради невизначений і фактично може скласти 4 роки, тобто весь термін дії депутатського мандата, оскільки, з одного боку, згідно із законом термін повноважень голови 1 рік і тому щороку проводяться перевибори; з другого – голова обіймає посаду доти, поки він влаштовує раду, а тому не втрачає можливості бути переобраним. Голосування щодо обрання голови проводиться відкрито, а рішення приймається більшістю голосів.

Голова ради, на відміну від радників, отримує платню від ради і в такому розмірі, який рада визнає розумним. Голова ради не має спеціально встановлених законом функцій. Зазвичай він керує засіданнями ради, має право вирішального голосу (при рівності голосів), за посадою є членом більшості або усіх комітетів (комісій) ради.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Велика Британія“ на сторінці 11. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія
  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща