Початок реформування публічної адміністрації в Болгарії. Проведення адміністративної реформи є неодмінною умовою посткомуністичної трансформації суспільства, оскільки воно викликано необхідністю вирішення публічною адміністрацією нових завдань у нових умовах із використанням нових форм і методів роботи та технологій.
Суттєве значення для Болгарії мало декларування європейськості та прагнення стати членом Європейського Союзу, що примушувало прийняти вимоги та стандарти ЄС і виконувати їх.
Після 1989 р. реформа публічної адміністрації сприймалася в Болгарії як пріоритет майже всіма урядами, проте результати були різними. Відповідні заходи вживалися урядами, як правило, на основі програм партій чи блоків.
Відсутність чіткого бачення стратегії реформ яскраво виявилася в прийнятих у ті роки нормативно-правових актах.
Законом про політичні партії 1990 р. було заборонено функціонування політичних організацій в органах влади, що було явною поступкою БСП, яка зберігала до жовтня 1991 р. більшість у парламенті.
Починаючи з 13 липня 1991 р. увійшла в силу нова Конституція Республіки Болгарія, у якій мало сказано про державну адміністрацію. Проте варто погодитися з твердженням В. Бур дяк, яка наголошує, що в Конституції містяться нові принципи організації суспільства та держави, а зміст глави “Перехідні та прикінцеві положення” полягає в поєднанні завдань суттєвого оновлення державної влади та чинного законодавства з врахуванням наступності державно- правових інститутів.
Конституція Болгарії закріпила принцип поділу влади, наділивши низкою повноважень у системі виконавчої влади Президента, Раду Міністрів, міністрів, обласних управителів та кметів.
Президент, як глава держави, має можливість впливати на всі гілки влади, він є головнокомандувачем, очолює Консультативну раду з національної безпеки, оголошує мобілізацію, укладає міжнародні угоди та, за пропозицією Ради Міністрів, затверджує зміни кордонів та центрів адміністративно-територіальних одиниць.
Велика частина актів Президента скріплюється підписом міністра-голови чи відповідного міністра.
На Раду Міністрів покладено керівництво зовнішньою і внутрішньою політикою країни. Її правовими актами є “постановления” – постанови, “разпореждания” – розпорядження та “решения” – рішення. Постанови Ради Міністрів видаються з широкого кола питань, що стосуються її компетенції й затверджують правила щодо діяльності органів влади. Рада Міністрів затверджує також “правилници” – правила.
Міністри видають “наредби” – розпорядження, правила, інструкції та “заповеди” – накази.
Міністерства очолюються міністрами, що мають заступників та складаються із секретаріату, управлінь та відділів. Дорадчим органом є колегія міністерства.
Під керівництвом Ради Міністрів діють комітети, комісії, ради та агентства. Рада Міністрів може створювати тимчасові органи (наприклад штаби). При Раді Міністрів діють також фонди.
Уже в 1991 р. болгарськими вченими з Інституту державного і економічного управління при Раді Міністрів проведено дослідження та підготовлено доповідь “Основні положення про сферу охоплення і зміст закону про державних службовців”, проте цей документ не було використано.
Правий Уряд П.Димитрова (1991-1992 pp.) ужив низку організаційних і нормативних заходів щодо декомунізації. Зокрема, проведено часткову люстрацію згідно із законом про банки та кредитну справу, яким було заборонено обіймати керівні посади в банках та кредитних інституціях особам, які в останні 15 років перебували на номенклатурних посадах. У 1992 р. колишнім номенклатурним працівникам було закрито доступ до керівництва науковими та навчальними організаціями і Вищої атестаційної комісії (закон Г.Панєва) (закон відмінено в 1995 р.).
Наприкінці 1992 р. СДС запропоновано загальний проект декомунізації, яким передбачалася заборона обіймати керівні посади в органах виконавчої влади та на підприємствах з-понад 30% державною участю значній частині колишніх номенклатурних працівників. Проте проект було відхилено Президентом Ж.Желевим з метою пошуку національного примирення.
Розпочалася підготовка закону про державних службовців, а створений на базі Інституту державного та економічного управління Центр з адміністрації при Раді Міністрів підготував проект закону про державну адміністрацію, який пройшов експертне обговорення, але не був переданий до парламенту.
Постановою Ради Міністрів від 5 березня 1993 р. № 45 затверджено її керівництво виконавчою владою на основі принципів законності, колегіальності, ієрархічності та децентралізації функцій і повноважень.
Наступний Уряд Л.Берова питання адміністративної реформи не вважав пріоритетними. Проте, починаючи з 1994 р., ця проблема знову стає помітною як у партійних програмах (насамперед – Соціалістичної партії), так і в урядовій діяльності. Уряд Демократичної лівиці не лише декларував завдання проведення адміністративної реформи, а й підготував проект документа “Нова адміністрація. Стратегія адміністративної реформи в Республіці Болгарія”, яким передбачалося вдосконалення нормативної бази для створення нових адміністративних структур, процедур і механізмів, організаційний розвиток нових державних структур, навчання кадрів, упровадження нових управлінських технологій та орієнтація на стандарти і практику діяльності країн – членів ЄС. Аналізом існуючих проблем та виробленням пропозицій займалися спеціальні відділи при Раді Міністрів та при Народних зборах. Але адміністративна реформа була перервана через економічну кризу, яка змусила Уряд піти у відставку у зв'язку із загостренням соціально-економічних проблем.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія“ на сторінці 1. Приємного читання.
