Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Початок реформування публічної адміністрації в Болгарії. Проведення адміністративної реформи є неодмінною умовою посткомуністичної трансформації суспільства, оскільки воно викликано необхідністю вирішення публічною адміністрацією нових завдань у нових умовах із використанням нових форм і методів роботи та технологій.

Суттєве значення для Болгарії мало декларування європейськості та прагнення стати членом Європейського Союзу, що примушувало прийняти вимоги та стандарти ЄС і виконувати їх.

Після 1989 р. реформа публічної адміністрації сприймалася в Болгарії як пріоритет майже всіма урядами, проте результати були різними. Відповідні заходи вживалися урядами, як правило, на основі програм партій чи блоків.

Відсутність чіткого бачення стратегії реформ яскраво виявилася в прийнятих у ті роки нормативно-правових актах.

Законом про політичні партії 1990 р. було заборонено функціонування політичних організацій в органах влади, що було явною поступкою БСП, яка зберігала до жовтня 1991 р. більшість у парламенті.

Починаючи з 13 липня 1991 р. увійшла в силу нова Конституція Республіки Болгарія, у якій мало сказано про державну адміністрацію. Проте варто погодитися з твердженням В. Бур дяк, яка наголошує, що в Конституції містяться нові принципи організації суспільства та держави, а зміст глави “Перехідні та прикінцеві положення” полягає в поєднанні завдань суттєвого оновлення державної влади та чинного законодавства з врахуванням наступності державно- правових інститутів.

Конституція Болгарії закріпила принцип поділу влади, наділивши низкою повноважень у системі виконавчої влади Президента, Раду Міністрів, міністрів, обласних управителів та кметів.

Президент, як глава держави, має можливість впливати на всі гілки влади, він є головнокомандувачем, очолює Консультативну раду з національної безпеки, оголошує мобілізацію, укладає міжнародні угоди та, за пропозицією Ради Міністрів, затверджує зміни кордонів та центрів адміністративно-територіальних одиниць.

Велика частина актів Президента скріплюється підписом міністра-голови чи відповідного міністра.

На Раду Міністрів покладено керівництво зовнішньою і внутрішньою політикою країни. Її правовими актами є “постановления” – постанови, “разпореждания” – розпорядження та “решения” – рішення. Постанови Ради Міністрів видаються з широкого кола питань, що стосуються її компетенції й затверджують правила щодо діяльності органів влади. Рада Міністрів затверджує також “правилници” – правила.

Міністри видають “наредби” – розпорядження, правила, інструкції та “заповеди” – накази.

Міністерства очолюються міністрами, що мають заступників та складаються із секретаріату, управлінь та відділів. Дорадчим органом є колегія міністерства.

Під керівництвом Ради Міністрів діють комітети, комісії, ради та агентства. Рада Міністрів може створювати тимчасові органи (наприклад штаби). При Раді Міністрів діють також фонди.

Уже в 1991 р. болгарськими вченими з Інституту державного і економічного управління при Раді Міністрів проведено дослідження та підготовлено доповідь “Основні положення про сферу охоплення і зміст закону про державних службовців”, проте цей документ не було використано.

Правий Уряд П.Димитрова (1991-1992 pp.) ужив низку організаційних і нормативних заходів щодо декомунізації. Зокрема, проведено часткову люстрацію згідно із законом про банки та кредитну справу, яким було заборонено обіймати керівні посади в банках та кредитних інституціях особам, які в останні 15 років перебували на номенклатурних посадах. У 1992 р. колишнім номенклатурним працівникам було закрито доступ до керівництва науковими та навчальними організаціями і Вищої атестаційної комісії (закон Г.Панєва) (закон відмінено в 1995 р.).

Наприкінці 1992 р. СДС запропоновано загальний проект декомунізації, яким передбачалася заборона обіймати керівні посади в органах виконавчої влади та на підприємствах з-понад 30% державною участю значній частині колишніх номенклатурних працівників. Проте проект було відхилено Президентом Ж.Желевим з метою пошуку національного примирення.

Розпочалася підготовка закону про державних службовців, а створений на базі Інституту державного та економічного управління Центр з адміністрації при Раді Міністрів підготував проект закону про державну адміністрацію, який пройшов експертне обговорення, але не був переданий до парламенту.

Постановою Ради Міністрів від 5 березня 1993 р. № 45 затверджено її керівництво виконавчою владою на основі принципів законності, колегіальності, ієрархічності та децентралізації функцій і повноважень.

Наступний Уряд Л.Берова питання адміністративної реформи не вважав пріоритетними. Проте, починаючи з 1994 р., ця проблема знову стає помітною як у партійних програмах (насамперед – Соціалістичної партії), так і в урядовій діяльності. Уряд Демократичної лівиці не лише декларував завдання проведення адміністративної реформи, а й підготував проект документа “Нова адміністрація. Стратегія адміністративної реформи в Республіці Болгарія”, яким передбачалося вдосконалення нормативної бази для створення нових адміністративних структур, процедур і механізмів, організаційний розвиток нових державних структур, навчання кадрів, упровадження нових управлінських технологій та орієнтація на стандарти і практику діяльності країн – членів ЄС. Аналізом існуючих проблем та виробленням пропозицій займалися спеціальні відділи при Раді Міністрів та при Народних зборах. Але адміністративна реформа була перервана через економічну кризу, яка змусила Уряд піти у відставку у зв'язку із загостренням соціально-економічних проблем.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія
  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща