Велика Британія

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

Урядові департаменти очолюються міністрами та займаються питаннями, що вимагають прямого політичного контролю. У більшості департаментів міністр називається державним секретарем і є членом Кабінету. Керівництво департаментом здійснюється цивільним службовцем (чиновником), що називається постійним секретарем. Урядовим департаментам підпорядковуються виконавчі агентства. Виконавче агентство – це неурядовий державний орган, що має в розпорядженні часткову автономію для виконання своїх функцій. Вони зазвичай звітують перед одним або кількома урядовими департаментами, які надають фінансування та встановлюють стратегічні цілі цього агентства.

Неміністерські департаменти: Комісія у справах благодійності; Управління захисту конкуренції та ринків; Королівська служба переслідування; Агентство із стандартизації харчової продукції; Комісія з лісництва; Департамент з питань страхування; Юридичний (правовий) департамент; Королівська податково-митна служба; Центр державного кадастру (орган з реєстрації, опису та оцінки земельної власності); Національна служба інвестицій та вкладень; Національний архів; Національне агентство з боротьби зі злочинністю; Служба залізничних та автомобільних шляхів; Служба регуляції паливного та енергетичного ринків; Служба з управління кваліфікаційними та екзаменаційними вимогами; Бюро стандартизації освіти, роботи з дітьми та навичок; Картографічне управління; Відділ по боротьбі з економічною злочинністю (з крупними фінансовими махінаціями); Верховний Суд Сполученого Королівства; Управління статистики; Департамент по сприянню торгівлі та інвестиціям; Управління по контролю за водопостачанням.

Інші публічні органи є в різній мірі незалежними, але прямо підпорядковуються міністрам. Існує 4 типи автономних неурядових організацій:

• виконавчі організації – працюють на уряд у певних сферах, наприклад Агентство з охорони навколишнього середовища;

• дорадчі організації – надають незалежні експертні поради міністрам, наприклад Комітет зі стандартів публічного життя;

• судові організації – є частиною судової системи та мають юрисдикцію над окремими сферами закону, наприклад Апеляційний трибунал з питань конкуренції.

Незалежні моніторингові комітети – відповідальні за утримання місць позбавлення волі та ув'язнених, наприклад Інспекторат Її Величності по в'язницях: 72 – високопрофільні групи; 11 – публічних корпорацій; 3 – автономних уряди /Вповноважені адміністрації: Виконавча влада Північної Ірландії; Уряд Шотландії; Уряд Уельсу.

Неміністерські департаменти займаються питаннями, що не вимагають прямого політичного контролю. Вони очолюються цивільним службовцем (чиновником). Деякі виконують регулюючі або перевірочні функції, тому їх статус повинен захищати їх від політичного втручання. Деякі очолюються постійним секретарем або другим постійним секретарем.

Створення, реорганізація та ліквідація департаментів або перерозподіл функцій між ними відбуваються за рішенням Кабінету та оформлюються указом Корони в Раді; кількість департаментів не є сталою та може змінюватися.

До складу кожного урядового департаменту входить низка підрозділів, що обумовлює їх структуру, для них характерна наявність різноманітних управлінь, відділів, секцій тощо. Урядові департаменти Великобританії є публічними юридичними особами, тому до них можуть пред'являтися в суді позови.

Особливістю британської публічної адміністрації є наявність територіальних (регіональних) міністерств: у справах Шотландії, Уельсу та Ірландії, що обумовлено особливістю територіального устрою.

Міністри і голови центральних відомств (департаментів) є головними представниками держави. Відповідно до Акта про міністрів Корони 1937 р. вони призначаються з числа членів Палати громад або Палати лордів. Міністри відповідають за все у своїй сфері: за власні дії та дії підлеглих їм службовців. Усі претензії до центральних урядових органів адресуються їм. Як зазначалося, міністри несуть перед Парламентом політичну відповідальність – аж до виходу у відставку. Перед судами вони несуть юридичну відповідальність за свої незаконні дії та дії своїх підлеглих.

Сфера діяльності міністрів – прийняття та реалізація політичних рішень. При цьому прийняття політичних рішень має спиратися на факти, які є в розпорядженні адміністрації, та здійснюватися виключно в рамках чинного законодавства (принцип intra vires). Міністри мають право видавати нормативно-правові та індивідуальні акти. Крім того, вони мають численні адміністративні повноваження щодо управління та контролю діяльності центральних відомств і органів місцевого самоврядування. У багатьох випадках центральні органи мають підлеглі їм самостійні відділення на місцях.

Назви посад міністрів розрізняються залежно від місця, яке посідає конкретне міністерство в неформальній ієрархії центральних органів влади. Державний секретар – це найбільш значимий міністр Корони, що має право безпосереднього звернення до Суверена. Традиційно старшим серед державних секретарів є міністр внутрішніх справ, чий департамент займається вирішенням численних різнопланових питань (контроль над імміграцією, пенітенціарною системою, проведенням виборів та ін.). Назва “міністр Корони” характерна для старших міністрів Великобританії, таких як Канцлер казначейства (міністр фінансів). Посади нижчих за ієрархією міністрів, що очолюють, наприклад, Міністерство освіти і зайнятості, Міністерство промисловості і торгівлі, іменуються “державними міністрами”. Усі з перелічених категорій міністрів можуть стати членами Кабінету. Так, членом Кабінету є державний міністр довкілля, транспорту і регіонів, який очолює відповідне багатопрофільне міністерство.

Міністрів Великобританії іноді важко ідентифікувати, наприклад Лорд- хранитель печатки – це голова Міністерства у справах жінок. Крім того, існує ряд міністрів без портфеля, на яких покладено обов'язки з адміністрування тих напрямів державної діяльності, доступ до інформації про які обмежено. Як очільник адміністративної влади міністр має в розпорядженні штат помічників, яких умовно можна поділити на помічників-управлінців та помічників-політиків. До першої категорії відносять кадрових цивільних службовців: постійного заступника міністра, постійного секретаря, прес-секретаря, радників та експертів структурних підрозділів міністерства. До другої – політичних заступників міністра, що представляють його в Парламенті, та парламентських секретарів, що призначаються міністром із числа депутатів правлячої партії і забезпечують постійний зв'язок міністра з Парламентом. Указаний розподіл обов'язків допоміжних служб міністра допомагає оптимізувати його роботу за всіма напрямами. Як політик міністр вносить до Парламенту розроблені в межах його міністерства проекти законів. Також міністр видає інструкції та накази, що регламентують порядок діяльності службовців міністерства. Своєрідними політичними кураторами “нижчестоящих” міністрів виступають державні секретарі. Окремої згадки заслуговують міністерські розслідування, відповідальними за які також є міністри. Такі розслідування відповідно до Акта про трибунали та розслідування 1992 р. проводяться як у порядку адміністративного спору за фактом скарги, так і з метою перевірки рівня та якості управління в підлеглих міністерству структурах.

Крім міністерств (урядових департаментів), у системі центральних установ виконавчої влади Великобританії створено значну кількість відомств, метою існування яких є усунення прогалин у системі публічного адміністрування та його оптимізація. У деяких випадках відомства настільки відокремлені від міністерств, що їх називають автономними структурами. Масштаб їх діяльності, персональний склад, межі самостійності, система підлеглості та форми відповідальності, як правило, неоднакові. Відомства важко класифікувати, оскільки їх правовий статус істотно відрізняється.

Умовно відомства можна підрозділити на кілька груп. До першої, найбільшої, належать публічні корпорації (public corporations), що часто розглядаються як синоніми відомств Великобританії. Вони мають суттєву внутрішню автономію, складну структуру, різноманітний склад та широкомасштабні функції, до них належать:

• Державне відомство британської контррозвідки (служба безпеки МІ-5), Банк Англії, Британська радіомовна корпорація (ВВС), Статистична служба, Національний космічний центр, Агентство з охорони довкілля тощо;

• Житлова корпорація, Служба з питань охорони здоров'я і безпеки тощо, до компетенції яких входить прийняття адміністративно-правових актів нормативного характеру, спрямованих на вирішення профільних управлінських проблем;

• відомства з надання послуг (наприклад численні управління у сфері туризму);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Велика Британія“ на сторінці 9. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія
  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща