Розділ «42. Етика - невід'ємна складова професіоналізму адвоката»

Зрадівши цій новині, П. одного дня забіг до адвокатів, де й зустрів свого колегу по альма-матер, який закінчив вуз на рік раніше. Обидва були приїжджими, не мали тут ні родичів, ні близьких знайомих. Невдовзі адвокат запропонував П., поки той знайде постійне помешкання тимчасово, оселитися з ним у кімнаті, яку він наймав, що і було з вдячністю прийнято.

Спочатку все було добре, і ніщо не віщувало неприємностей. Вдень працювали, увечері згадували інститут, викладачів, старих знайомих. Але якось непомітно трапилося так, що в їхніх стосунках почала відчуватися певна напруженість.

П. вставав рано і стрімголов, часто не поснідавши, біг на роботу, де на нього вже чекали десятки невідкладних справ. Додому він повертався пізно і, вкрай втомлений, частенько дуже роздратований. Адвокат ішов на роботу пізніше - юридична консультація відкривалась о 9-ій годині. Роботу закінчував максимум наприкінці робочого дня, а нерідко й раніше.

Дружні розмови стали рідшими. Одного дня, повернувшись увечері додому, П. застав свого друга-адвоката в компанії молодої жінки, яка проходила у нього по кримінальній справі як дуже сумнівний свідок. Не роздумуючи, П. взяв свою валізу і мовчки став збирати речі. Ні на які запитання друга він відповідати не захотів, а ночувати вирушив у місцевий дім приїжджих.

Наступного дня до нього зателефонував друг і поцікавився, що трапилося, чому він учора так себе повів? П. вибачився і відповів, що не мав права перебувати в компанії вчорашньої гості і був змушений так вчинити, а тепер він поживе в будинку для приїжджих. Словом, хлопці ніби порозумілися. Але на жаль, справа на цьому не закінчилась.

Містечко мале, і незабаром керівництву райвідділу міліції стало відомо, що хтось бачив, як з помешкання слідчого виходила фігурантка у кримінальній справі про серію квартирних крадіжок С Керівник райвідділу, людина старої радянської школи, який не дуже полюбляв "шибко грамотну" молодь, негайно відсторонив П. від слідства у справі і призначив службове розслідування. Справа закінчилася доганою і звільненням П. з органів внутрішніх справ.

Резюме: Дружба - це не тільки міцні і щирі взаємини. Це ще й велика відповідальність. Дружба між юристами обставлена багатьма умовностями і табу, постійно витримує випробування на щирість. У нашому випадку необережність одного з друзів призвела до краху кар'єри іншого. Друзі стали ворогами на все життя.

Це свідчить лише про те, що справжня дружба зобов'язує кожного з друзів не тільки узгоджувати свої вчинки з власними побажаннями та інтересами, але й прогнозувати можливі наслідки для товариша, особливо, коли це дружба зі слідчим. А чи можливо це постійно, чи не призведе це до руйнації власних планів та до життєвого дискомфорту? Така постановка питання цілком виправдана, тому що подібних ситуацій у різних варіантах може бути безліч.

Приклад. Адвоката Ф. і суддю кримінальної колегії обласного суду М. частенько бачили за шаховою партією та жвавою бесідою під час прогулянок. Нерідко і за пляшкою вина. Взаємна симпатія, спільність поглядів якось самі по собі вилились у такі стосунки, які можна було б характеризувати як дружба.

Дехто, як і водиться в таких випадках, не схвалював таких стосунків між суддею та адвокатом. Не дуже заохочувалось це і судовим начальством. Але М., учасник війни, суддя з великої літери, відомий як автор книги про підпільний опір у Донбасі під час Великої Вітчизняної війни, вважав, що може дозволити собі ігнорувати погляди начальства.

Усе було б непогано, якби не один випадок, що назавжди поклав край цим теплим дружнім стосункам, які переросли у привітання на відстані. Трапилося так, що у принциповій для адвоката Ф. касаційній справі на його ж скаргу головою у колегії виявився суддя М.

Ф. дуже ретельно готувався до засідання касаційної колегії і покладав серйозні надії на цю судову інстанцію, адже вирок суду першої інстанції був, на його думку, необгрунтованим і майже бездоказовим.

Побачивши головою у судовій колегії свого друга, Ф., знаючи його як людину розумну, виважену і досить незалежну, вирішив, що їхні дружні стосунки не завадять йому прийняти справедливе рішення про невідповідність вироку матеріалам справи. І все ж, у якомусь потаємному куточку душі було тривожно - М. сів слухати цю справу...

Вислухавши сторони, колегія, недовго порадившись "проштампувала" вирок, тобто залишила його без змін. Оголосивши ухвалу, М. безпорадно знизав плечима на адресу Ф.: мовляв, пробач, друже, нічого вдіяти не зміг.

Ф. згодом домігся таки відміни вироку суду та ухвали касаційної колегії, а при випадковій зустрічі в коридорі обласного суду М., ніби нічого і не сталося, підійшов до Ф. Привітавшись, він з легкою посмішкою, ніби виправдовуючись, промовив: "Розумієш, я не міг наполягати на твоїй правоті, всі ж знають, що ми друзі..." Отже, жертвою дружби адвоката з суддею виявився підзахисний, який постраждав через недалекоглядність захисника.

На цьому їхня дружба скінчилася, а стосунки з ініціативи адвоката набули характеру "шапкового" привітання.

Прикладів, що переконливо доводять стратегічну несумісність службових завдань та обов'язків слідчих, суддів та адвокатів з дружніми взаєминами, можна навести безліч. Отже, набагато доцільніше зберігати гарні та рівні стосунки зі своїми колегами з інших професійних дивізіонів, не переводячи їх у стан зближення, яке потребує певної жертовності.