Розділ «42. Етика - невід'ємна складова професіоналізму адвоката»

Коли у справі брав участь хтось із ненависних йому адвокатів, а такими, за дуже рідкісними винятками, були майже всі, це насамперед позначалося на підзахисному. Якщо прокурор просив міру покарання 5 років, а санкція статті дозволяла більше, можна було не сумніватися, що у вироку буде максимум.

Під час перерв у судовому засіданні його учасники, у тому числі й адвокати, збиралися в одному з кабінетів, де судді полюбляли грати в шахи. Забігав туди, зазвичай, і П. І не дай Боже, коли хто з адвокатів мав необережність виграти у нього партію. Всю свою лють він виплескував на "переможця " та його підзахисного.

Дехто з адвокатів, добре знаючи П., відмовлялися від доручень на ведення справи під його головуванням. Не вважали за можливе ризикувати долею підзахисного заради заробітку.

Але ж були адвокати, що йшли на це, і свідомо прирікали свого підзахисного на зайвих два-три роки позбавлення волі.

Формальні ознаки якоїсь дискримінації у його діях було важко віднайти: вироки чи ухвали виносяться судом колегіально, закон він не порушував, оскаржити його дії ніхто не заважав. Тобто за формою все було законно, а фактично - це можна було трактувати як кому заманеться: від оцінки - "знущання" до - "суворий суддя".

Отже, знаючи звички конкретного судді та його негативне ставлення саме до себе, слід добре зважити, чи приймати справу, яка буде слухатися під його головуванням, ризикуючи при цьому інтересами підзахисного. Зрозуміло, що в законі передбачити подібні ситуації неможливо, адже нереальним є визначення та доведення самого факту прояву подібної патології. Хоча це реальне явище, і його слід враховувати на рівні професійної етики, бо саме вона і є тим буферним фактором між показовою повагою до Закону і відвертою демонстрацією його ігнорування, між високою освіченістю та демонстрацією найгірших якостей своєї натури, між вимогами та дійсністю, що дає змогу уникати небажаних ризиків та конфліктів у сфері судочинства. Понад-те саме в таких випадках, етика для тих, хто її поважає, відіграє роль берегині від небажаних конфліктів.

Приклад. Якось до мене за порадою звернулися люди, в яких трапилось нещастя - "посадили" на 6 років сина за якусь мізерну (на їхній погляд) провину. Захист сина на досудовому слідстві та в суді здійснював відомий у великому місті своєю скандальністю адвокат К. Жоден процес за його участю не проходить без якихось скандальних подій. Якби він був членом колегії адвокатів, його уже давно відрахували б з колегії. Але він "вільний" адвокат, працює за ліцензією.

Після процесу, що закінчився так небажано для їхнього сина, їм хтось сказав: "Подякуйте за все своєму адвокатові, це він випросив для вашого сина зайвих кілька років".

Зрозуміло, що не знаючи подробиць справи, зважитись на якусь пораду я не міг: адвоката вибирали самі, самим і вирішувати, як діяти далі.

Пізніше я дізнався, що невдоволені батьки засудженого вдалися до крайнощів, після чого адвокатові довелось серйозно лікуватись, а проти самих месників було порушено кримінальну справу.

Отже, крім переліку законних приводів недоцільності участі адвоката у справі, останньому він має керуватися також етичною рекомендацією при вирішенні питання про участь саме в цій справі і саме під головуванням цього судді, брати до уваги ці делікатні обставини на користь підзахисного.

Можна передбачити резонне запитання: а що робити в такому разі адвокатам невеликих районів, де працює загалом три-чотири судді, і де відмова від кожної справи - це шлях до погіршення професійного іміджу та матеріальних втрат, які неможливо компенсувати іншими можливостями?

Судця, адвокат, слідчий, прокурор - це живі люди з усіма притаманними їм перевагами та недоліками, різні за характером, вихованням, життєвими та моральними настановами. Вони кохають, товаришують, зустрічаються на роботі та поза стінами своїх кабінетів, страждають і сміються, загалом, живуть. У великих містах проблем на цьому ґрунті менше, а в районі, де кожен юрист як на долоні...

Коли я рекомендую своїм студентам, майбутнім адвокатам, обережно підбирати собі друзів, уникати занадто тісного зближення зі слідчим чи суддею, особливо коли він працює у невеликому місті, у них виникає цілком обгрунтоване здивування: чому не можна товаришувати зі слідчим чи суддею, Хіба це заборонено? Так, товаришувати зі своїми колегами-юристами ніхто нікому не забороняє. Але, якщо розглядати це питання глибше, то обов'язково виявиться, що, як правило, дружні стосунки між адвокатом та слідчим чи адвокатом і суддею, на жаль, частіше будуються на "слизькій" основі або мають короткий вік і часто закінчуються байдужістю, а то й ворожнечею.

Потрібно бути дуже мудрими та тверезо мислячими людьми, аби, маючи ці, майже антагонічні за своєю філософією професії, надовго зберегти дружні відносини.

Не секрет, що довгі роки роботи слідчим, суддею чи адвокатом накладають певний специфічний відбиток на їхній характер. Величезне робоче навантаження слідчого, постійне зіткнення зі злочинами та протиборство зі злочинцями, систематичний дефіцит часу (обмеженість термінів розслідування), вантаж слідчих секретів і таємниць - усе це невідворотно впливає на його психіку, нервову систему, деформує характер. Змінюються погляди й підходи до людей, черствіє сприйняття чужої біди (на жаль, це так), більш жорсткішими стають оцінки злочинних дій. І все це відбувається на фоні дуже скромної матеріальної віддачі.

Непосвяченим у тонкощі адвокатської професії робота адвоката порівняно зі службовим навантаженням слідчого іноді може видаватися курортом. Відсутність жорсткої підпорядкованості та службової підлеглості, повна професійна незалежність, можливість творчого підходу і самостійного вибору позиції робить адвокатуру предметом вічної заздрості з боку слідчого. Останні кілька місяців, а то й років, поклав на розкриття справи, вислухав безліч докорів та звинувачень від начальства мало не дійшов до інфаркту і т. ін., а тут з'являється благополучний, із розкішним кейсом, самовпевнений друг-адвокат і починає крок за кроком розвалювати справу. І так постійно. Навіть дуже міцна дружба за таких обставин не завжди витримає подібні випробування.

Ми не торкаємося такої делікатної теми, коли на ґрунті справжньої дружби народжується злочинний тандем "слідчий-адвокат" з усіма подальшими наслідками.

Суттєві розходження у службовому статусі, робочому навантаженні, матеріальній віддачі у професіях слідчого та адвоката розводять колишніх друзів усе далі й далі. Як правило, за умов виникнення такого тандему дружба закінчується, трагедією чи ворожнечею.

Приклад. Прибувши до міського відділу міліції на посаду слідчого, випускник одного з ВИЗ України, П дізнався, від колег, що в місцевій юридичній консультації працює випускник цього ж вишу.