Розділ IV. Допоміжні галузі знань у роботі адвоката

- Ну, вот это вопрос! По пунктам вам и отвечу: во-первых, взять вас так прямо под арест мне невыгодно.

- Как невыгодно! Когда вы убеждены, то вы должны...

- Эх, что ж, что я убежден? Ведь все это покамест мои мечты-с. Да и что я вас на покойто туда посажу? Сами знаете, коли сами проситесь. Приведу я, например, уличать вас мещанишку, а вы ему скажете "ты пьян, аль нет? Кто меня с тобой видел? Я тебя просто за пьяного и принимал, да ты и был пьян ", ну что я вам на это тогда скажу, тем паче, что вашего еще правдоподобнее, чем его, потому, что в его показании одна психология, - что его рылу даже и неприлично, - а выто в самую точку попадаете потому, что пьет, мерзавец, горькую и слишком даже известен. Да и сам я откровенно вам признавался, уже несколько раз, психология эта о двух концах и что второй то конец больше будет, да и гораздо правдоподобнее, а что кроме этого у меня против вас и нет ничего. И хоть я вас все-таки посажу и даже сам вот и пришел (совсем не полюдски) вам обо всем вперед объявить, а все таки прямо вам говорю (тоже не полюдски), что это мне будет невыгодно... Не хочу чтобы вы меня за изверга почитали, тем паче, что искренне к вам расположен, верьте не верьте. ...Я пришел к вам с искренним прямым предложением -учинить явку с повинною. Это будет вам бесчисленно выгоднее, да и мне тоже выгоднее, - потому с плеч долой."

Слідчий ніби скаржиться підозрюваному на нестачу доказів і просить у нього допомоги. Насправді слідчий уміло і тонко підводить Раскольникова до висновку, що йому все відомо і що доведення провини - це справа часу, і злочинцеві нікуди від цього не подітися, змушує його бути в постійному нервовому напруженні. Порфирій Петрович досконало знає психологію інтелігента Раскольникова, який, вчинивши злочин, буде каратися власною совістю і обов'язково на чомусь видасть себе, зламається. Це вже інтелектуальний двобій на грані високого мистецтва.

Але саме такий високий стиль не завжди потрібен тим, в чиїх руках зосереджено слідчий апарат, у кого не завжди єдиною метою виявляється і сама істина. І тоді ставка робиться на силу, а сила, переважно, виключає психологічні експерименти в слідстві.

Суддя спілкується з підсудними, свідками на людях і в офіційних рамках судового процесу. Тут не завжди є час і відповідні умови для психологічних спостережень і досліджень. За великої кількості людей - близьких і чужих, доброзичливих і ворожих, зацікавлених і байдужих - важко психологічно розвантажити людину, спонукати підсудного чи свідка розкритися до кінця. І тільки великий, набутий довгими роками досвід компенсує брак часу, відведеного на процесуальне спілкування.

За довгі часи адвокатської практики зможу назвати лише кілька суддів, яких справді цікавив психологічний стан підсудного, свідка, потерпілого на допиті останніх під час судового розгляду справи. Переважна більшість суддів не переймається психологічними проблемами учасників судового процесу. Понад те, часом без будь-якої потреби і користі для інтересів справи настільки бездушно і грубо втручаються в глибоко інтимні питання, що це тягне за собою катастрофічні наслідки.

Приклад. Судовою колегією апеляційного суду у першій інстанції розглядалась кримінальна справа про зґвалтування Л. Головувала в судовому засіданні суддя Д., що надмірно полюбляла таку категорію справ і охоче приймала їх до свого провадження.

Процес був гучний і зібрав широку аудиторію, оскільки все відбувалося у невеликому парку в самому центрі міста. На суді був присутнім і чоловік потерпілої.

У показаннях потерпілої чітко простежувалося бажання обійти питання, як вона у вечірній час опинилася в найтемнішій частині скверу. З огляду на обставини справи слідчий не наполягав на цій обставині, адже це ніяк не впливала на доказовий бік справи.

Суддя та адвокат з потурання судді настільки грубо та неетично повели допит, що жінка з плачем вибігла із зали, і судове засідання було перенесено на наступний день. Але наступного дня потерпіла не з явилась. Сусіди потерпілої повідомили, що жінка ввечері після допиту викинулася з балкона 9 поверху.

Суддя, ніби нічого не трапилось, продовжила розгляд справи

Резюме. На жаль, потерпіла не потурбувалася про представника на суді. Останній, безумовно, скористався б своїми правами, щоб зупинити недоречну цікавість судді.

Адвокат не може дозволити собі розкіш - ігнорувати психічний стан клієнта, його особистісні риси, звички та характер. Він - єдина офіційна особа, якій підзахисний може відкритися, не побоюючись розголошення довіреної таємниці. І саме тут розкривається правдиве обличчя людини - мотиви і наміри, ставлення до скоєного і його наслідків - виявляється її особистість та психологія.

Тільки знання психології людини, уважна спостережливість та професійний досвід допоможуть адвокатові дійти правильного висновку та прийняти адекватне рішення щодо оцінки вчинків і адекватного сприйняття інформації свого візаві: відвідувача, підзахисного, свідка.

Від цієї оцінки значною мірою, а то й повністю залежить подальша поведінка самого адвоката, його позиція у справі та прийнятті рішень у конкретних ситуаціях. Хоча нерідко цього виявляється замало.

Адвокатура, мабуть, єдина професія яка в ідеалі, потребує гармонійного поєднання досконалого знання своєї справи із загальною культурою, мистецтвом володіння словом, наявністю природного чи вихованого такту, мужності та вміло дозованої принциповості на фоні генетичної потреби в заступництві.

Схильність до заступництва як стійка риса характеру конкретної людини може розглядатися як психічна особливість. Вона може привести людину до адвокатського промислу, але не обов'язково. Людина, яка ніколи не мріяла про адвокатську професію може, за певних обставин виявитися схильною до правозаступництва. Так, в історично знаменитій справі капітана французької армії Дрейфуса, якого на хвилі антисемітизму звинувачували у зрадництві, захисником виступив відомий французький письменник Еміль Золя. У Києві у такій же гучній справі Бейліса, якого в 1911 р. в період антисемітського сплеску було звинувачено в ритуальному жертвоприношенні, найбільш активним захисником виступав у пресі письменник В.Г. Короленко. Але ці люди не стали професійними адвокатами.

Стверджувати, що в адвокатурі працюють лише такі люди, було б свідомим лукавством. Таких ідеальних адвокатів не так уже й багато. Люди приходять до цієї професії різними шляхами, за різних обставин і з різними, дуже індивідуальними, намірами.

Багаторічне опитування свідчить, що близько 22% йдуть в адвокати за "великими" грішми; до 28% - за грішми і професійною незалежністю; 13% - "так сталося"; 16% - у пошуках повної професійної самостійності, тобто, статусу "вільного художника"; приблизно 11% -вимушено (вигнанці з прокуратури, суду, правоохоронних органів); 7% -батьківськими слідами. І лише 4% - свідомо, за покликом серця.