Розділ IV. Допоміжні галузі знань у роботі адвоката

Не існує статистики, яка б дала уявлення про те, хто відбувся як адвокат, а хто розчарувався після перших же невдалих кроків. Той, хто вважав, що адвокатові потрібні лише великий мішок та лопата для грошей, дуже швидко позбулись своїх чарівних сподівань і зрозуміли, що великі гроші адвокатові платять не тому, що вони йому конче потрібні і навіть не за розум, копіткий труд чи гучний імідж. Клієнт платить за бажаний кінцевий результат. А як цей результат дається -унікальними знаннями, важкою працею чи талантом, клієнтові не цікаво. Крах його клієнтських надій і втрата грошей аж ніяк не будуть компенсовані блискучим іміджем чи стараннями адвоката. І до цього слід бути готовим.

Звісно, є більш "легкі" способи заробляти гроші, аніж наполеглива та важка праця над матеріалами справи, над законами та допоміжною літературою. Можна просто користуватися зв'язками та знайомствами серед слідчих та суддів. Йдеться про посередництво у передачі хабарів, що нині буйно процвітає навколо судочинства. Але, по-перше, для цього не обов'язково бути адвокатом, а тим більше мати юридичну освіту. Тут головне - позбутись таких якостей, як совість та самоповага, і завжди очікувати візиту прокурора з наручниками.

Ті, хто вважав, що адвокатура - це суцільний відпочинок, дуже швидко зрозуміли: там справді можна не переобтяжувати себе роботою за умов, що хтось буде годувати, одягати тощо.

Статус "вільного художника" годиться лише для людей високої свідомості та жорсткої самодисципліни. Без цих якостей такий статус може виявитись джерелом багатьох неприємностей і трагедій.

Спостереження за групою моїх колишніх студентів, що пішли до адвокатури шляхом своїх батьків, на жаль, виявились не дуже втішними. З 8 лише один став справжнім адвокатом, якого в разі необхідності я порекомендував би як захисника, а семеро не відбулися, як адвокати.

Знання доведеться вдосконалювати протягом усього життя. Культури набувають безперервним самовихованням. Брак ораторських здібностей можна компенсувати бажанням та наполегливою повсякденною роботою над собою. Такі риси, як мужність та принциповість, виховуються розумінням необхідності та мобілізацією вольових якостей людини. Єдиною рисою, якої неможливо набути найнаполегливішою працею, є генетична потреба заступництва. Ця риса була від народження притаманна такій історично-релігійній постаті як Ісус Христос. За Біблією, він розумів покладену на нього місію заступництва як Божу волю і терпляче ніс свій хрест. Загальновідомо, що значна частина його сучасників не тільки не оцінила жертви Христа, але і з легкістю віддала його на розп'яття. Більш того, навіть серед найближчого оточення Христа - його 12 учнів - знайшлися: той, хто відрікся, від нього і кілька таких, що сумнівались...

Отже, стежка природженого правозаступника завжди важка і далеко не кожному під силу. Але тільки ця унікальна риса характеру, якщо вона є, здатна компенсувати адвокату серйозні психологічні та моральні навантаження під час захисту в суді злочинця, проти якого закон, суспільство та аудиторія судового залу (а, буває, і власна душа). Тільки наявність цієї риси характеру дає змогу адвокатові, попри гнів та обурення (частіше за все обґрунтовані) суспільства, мобілізувати свої мужність і твердість у відстоюванні тих законних прав та інтересів підсудного, про які інші забувають під важким тягарем ненависті до скоєного злочину.

Людина, що добровільно обирає важкий адвокатський хліб, мусить чітко знати - дорога її не буде встелена квітами, а шлях до вершин не буде легкою прогулянкою. Але настане час, коли єдина врятована від незаслуженої кари людина і її близькі назвуть адвоката рятівником і це буде найвищою нагородою, на фоні якої всі біди видадуться мізерними.

Іноді відбувається навпаки. Людина ніколи не прагнула до юриспруденції і навіть ніколи не мріяла про адвокатські лаври, а доля розпорядилась так, що на якомусь життєвому етапі довелось розпрощатися з успішною кар'єрою і "втрапити" в адвокати І тільки тут вона дізналась про свої істинні здібності і по-справжньому відчула реальну значущість і потребу адвокатської праці, її складнощі та тріумфи.

Таких знайомих мені особисто людей, прізвища яких уже, на жаль, обведені чорною рамкою, я не можу не назвати. Це фронтовик, якого війна позбавила ноги та мрії стати хірургом, Ілля Аронович Ріхтер, в минулому член Донецької обласної колегії - адвокат з великої літери, якому були під силу як аналіз найскладніших обставин, так і глибина найприхованіших мотивів. Його процесуальна мужність, володіння словом та вміння відстоювати свої позиції користувалися заслуженою повагою навіть у процесуальних суперників.

Не можна не згадати також фронтовика, інваліда Великої Вітчизняної війни Івана Прокоповича Рижикова, який потрапив до адвокатури з прокурорської посади, тобто звідти, де адвокатів рідко згадували добрим словом. З часом Іван Прокопович, людина з середньою юридичною освітою за плечима (пішов на фронт підлітком), але з міцними селянським розумом і не в міру злим язиком, став грозою чиновників незалежно від рангу, якщо виявлялось, що на лаву підсудних потрапила людина за гріхи останніх. І особливо, коли це була жінка -тут він був безжальним.

Борис Євсейович Альтшулер, для тих, хто його не знав, був обранцем і коханцем долі. Завжди ошатно одягнений, випещений, він багатьох дратував своїм спокійним і врівноваженим виглядом. Але жоден прокурор чи адвокат не бажали собі його в суперники на судовій арені. За незмінної ввічливості і коректності він умів аргументовано і сатирично розвалити будь-яку позицію, якщо для цього були хоча б найменші підстави.

Це були адвокати від Бога.

Загалом же професія адвоката, набута за покликанням, чи людиною сумлінною та відповідальною за характером, - це важка інтелектуальна і далеко не завжди вдячна праця. Праця, яка, за рідкісними винятками, не має перерви, відпустки та будь-якої паузи. Неминуче, професія адвоката, як і інша, впливає на характер її носія, формуючи в нього певну психологію, стиль і почерк.

Комбінація таких факторів, як професійна самостійність, фінансова незалежність від держави, конкуренція на ринку послуг, причетність до сфер слідства та судочинства, персональна відповідальність, роль потенційного "рятівника" створює узагальнений соціальний образ адвоката.