Розділ IV. Допоміжні галузі знань у роботі адвоката

Другая сестра Соня, девочка шести лет с кудрявой головкой и с цветом лица, какой бывает только у очень здоровых людей, дорогих кукол и на бонбоньерках, играет в лото ради процесса игры. По лицу её разлито умиление. Кто бы ни выиграл, она одинаково хохочет и хлопает в ладоши.

Алеша, пухлый шаровидный карапузик, пыхтит, сопит и пучит глаза на карты. У него ни корыстолюбия, ни самолюбия. Не гонят из-за стола, не укладывают спать - и на том спасибо. По виду он флегма, но в душе порядочная бестия. Сел он не столько из-за лото, сколько из-за недоразумений, которые неизбежны при игре. Ужасно ему приятно, если кто ударит или обругает кого. Ему давно уже нужно кое-куда сбегать, но он не выходит из-за стола ни на минуту, боясь, чтоб без него не похитили его стеклышек и копеек.

Пятый партнер, кухаркин сын Андрей, черномазый болезненный мальчик, в ситцевой рубашке и с медным крестиком на груди, стоит неподвижно и мечтательно смотрит да цифры. К выигрышу и чужим успехам он относится безучастно, потому, что весь погружен в арифметику игры, в ее несложную философию: сколько на свете разных чисел, и как они не перепутаются!"

Цей невеликий уривок з оповідання А. П. Чехова показує, як одна і та ж справа може бути викликана зовсім різними мотивами і водночас збуджувати абсолютно різні почуття.

Мотив. Мотивація. Названі категорії знайомі юристам, адже у більшості випадків розслідування протиправних дій чи злочинів вони, як правило, постають у вигляді класичного і такою ж мірою сакраментальних запитань: хто вчинив?, кому це було вигідно? Бо вигода-це лише один з багатьох можливих мотивів. Виявлення істинного мотиву - це один із ключів до істини у руках слідчого, судді, адвоката. Адже безпомилково встановлений мотив є межею між навмисними і ненавмисними діями та діяннями.

Психологія визначає мотив як те, що схиляє людину до діяльності. Згідно з цим визначенням, мотивом може бути все, що прямо чи непрямо підштовхує людину до конкретних дій. Але наявності лише одного мотиву недостатньо. Можна навести десятки випадків, коли наявність дуже вагомих мотивів так і не привела до дієвого кроку з метою їх реалізації. Таке може статися з багатьох причин: відсутність реальних можливостей; брак рішучості; брак волі; врешті-решт, брак бажання. Всі названі причини є не чим іншим як рисами характеру конкретної людини, тобто відображають її психологічний портрет. Водночас практика знає тисячі невмотивованих діянь та злочинів.

Китайське прислів'я говорить: "Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю". З погляду науки, вчинок - це дія чи сукупність дій, суспільний сенс яких зрозумілий лише тому, хто їх виконує. Звичка - це дія, виконання якої стало потребою.

Характер-це сукупність найбільш стійких психічних рис особистості, що виявляються в діях та вчинках людини.

Суб'єктивна сторона складу більшості навмисних злочинів міститься саме в цій площині - звичка, характер, доля. Саме в цій прикладній площині психології, там, де її розглядають як сукупність якостей певної людини - позивача, відповідача, підзахисного, з якими доведеться співпрацювати, і знаходиться сфера зацікавленості адвоката.

Для адвоката, так само як і для судді чи слідчого, не байдуже, ким насправді є людина, що виявилася об'єктом уваги слідчого чи суду. Як слід розцінювати скоєне обвинувачуваним чи підсудним: як вчинок, як погану звичку чи як характер. Між випадковим вчинком та звичкою - глибока прірва. їх розділяють психологічні та моральні бар'єри. Водночас, точне встановлення межі між випадковим вчинком та звичкою чи характером в діях людини визначає рівень відповідальності за скоєне.

Знання законів психології дає змогу адвокатові швидше орієнтуватися в конкретних обставинах, глибше проникати в істинні задуми та мотиви відвідувача чи клієнта, відділяти другорядне від головного в показаннях людей, їхніх свідченнях, виступах чи заявах.

У короткому розділі неможливо торкнутися не тільки характеристики всіх психічних явищ та процесів, що відбуваються у психіці людини, але навіть частини основної теорії про ці явища та процеси. Та ми й не ставимо собі це за завдання. Основне завдання полягає в тому, щоб звернути увагу на можливості, які пропонує психологія, зацікавити й обгрунтувати мотивацію використання можливостей науки у практичній діяльності.

Одним із найбільш сучасних і повних підручників з питань юридичної психології станом на середину 2005 року, є підручник "Юридическая психология" В.Л. Васильєва. Переконані, реальну цінність для студента-юриста, а також для практикуючого адвоката становить розділ підручника "Психологія особистості та діяльності". В цьому розділі автор подає структурний підхід до психічних характеристик людини. Він вважає, що психічні явища поділяються на 3 групи.

До першої групи психічних явищ В.Л. Васильєв відносить психічні процеси (почуття, сприймання, пам'ять, мислення тощо), що визначаються відносною швидкоплинністю, до другої - психічні стани: бадьорість, втому, активність, пасивність, роздратованість, настрій. Вони більш тривалі, ніж психічні процеси.

Слід зауважити, що донедавна часу різницею між процесом і станом перших двох груп цікавились переважно патопсихологи. Заслуга у приверненні уваги до цього питання вчених із загальної психології належить Н. Д. Левіту.

До третьої групи психічних явищ віднесено психічні властивості особистості. Вони найбільш стійкі, хоча можуть змінюватися під впливом вікових факторів, соціальних умов, виховання та самовиховання.

Знання цих психічних явищ, станів, властивостей допоможе більш диференційовано та зважено підходити до інформації, що надходить від конкретної людини у процесі ділового та процесуального спілкування.

Одна справа - оцінка розповіді людини, що вперше скоїла протиправний вчинок чи злочин. Тут можна говорити про збіг обставин, випадковість, завжди зберігається надія, що цей вчинок стане останнім. Дещо інший підхід до слів людини, для якої скоєння злочинів стало звичкою. Це вже стійкий синдром, який потребує інших уваги та підходів. Звички, навіть застарілі, можуть бути відкинуті. Потрібна воля, характер. І зовсім інша справа, коли доводиться працювати зі злочинцем за характером.

В одному із серйозних фільмів про мафію під назвою "Останній дон" авторами змальовано портрет італійця на ім'я Дайте. Коли він був ще зовсім маленьким, дідусь, хрещений батько мафії, застав його, коли той задушив кількох кошенят. Це дуже здивувало й розсердило старого мафіозі, на совісті якого були сотні вбивств. Підрісши, Дайте під час купання у басейні з дітьми ледь не втопив дівчинку, яка чимось йому не сподобалась. Будучи юнаком, убив дівчину. Ставши членом мафії, він убивав усіх, хто йому не подобався чи заважав. Якось у розмові з Дайте кат мафії Уфіцціо зауважив йому, що той надзвичайно жорстока людина і йому нічого не варто вбити кого завгодно, на що Дайте заперечив: "Ти ж кат мафії, ти також убиваєш..." "Але мені вбивство не приносить задоволення, - відповів Уфіцціо, - а тобі, - навпаки".

Отже, важка генетична спадковість чи природна схильність до злочину за певних умов переростають в характер. Розмова з людиною, що є носієм такого характеру, потребує особливого підходу і спеціальної підготовки. Знайомство з певними положеннями психології та вивчення психологічних настанов конкретної людини дасть змогу більш ефективно спланувати та реалізувати свої плани щодо захисту інтересів клієнта.