РОЗДІЛ III. ПІДГОТОВКА АДВОКАТОМ ДОКАЗОВОЇ БАЗИ

Однією з найбільших проблем під час допиту свідка є умисна або мимовільна недостовірність показів свідка та способи боротьби з нею. Для практичних працівників це одна з найгостріших проблем, яка завдає непоправної шкоди як інтересам окремих осіб, так і держави у цілому. В літературі наголошується, що люди, виступаючи в суді, з різних міркувань перекручують істину. І хоча свідки підлягають покаранню за лжесвідчення, випадки притягнення їх до відповідальності трапляються рідко.

Неправда показів свідків не завжди буває умисною. Є люди, які позбавлені можливості точно відтворювати те, що ними пережито. Кожного разу спогад подається в особливому ракурсі, який може і не відповідати змісту факту, що мав місце насправді. Таким чином, побачене, почуте відновлюється в суді у різній повноті й забарвленні залежно від цілей і мотивів, які керують людиною, та його вроджених психічних властивостей191. Важливо розділяти суб'єктивну добросовісність свідка й об'єктивну достовірність його показів. Тому від людини, яка принесла у судове засідання емоції, суб'єктивні оцінки та пристрасті, адвокату важливо навчитись брати лише те, що потрібно для встановлення істини у справі.

У справі за позовом С. свідок Н. не приховувала свого ставлення до позивача і буквально виплескувала негативні емоції на нього. Попри це адвокат наполягав на її допиті, оскільки при всій неприязні вона свідчила про факти, які об'єктивно говорили на користь заявленого позову. Адвокат так склав план допиту, щоб надати можливість свідку вилити свою неприязність до позивача, після чого максимально доброзичливо і дружелюбно розпитав про фактичні обставини, важливі для суті спору. При цьому він влаштував так, щоб позивач під час допиту був відсутній (мовляв, запізнюється з відрядження). Покази Н. зіграли ключову роль в ухваленні рішення.

Утім варто знати й про таке. Людина певного темпераменту, даючи покази й гіперболізуючи яскраві емоції, розповідаючи про факти, які їх викликали, мимоволі хоче обґрунтувати свій психологічний стан, часом на шкоду реальності. У наведеному вище випадку причиною ворожості були обставини, не пов'язані безпосередньо зі змістом спору. Тому адвокат припустив, що чесна і порядна жінка, висловивши свою негативну оцінку про факти, які її особисто не стосувалися, розповість чесно і відверто. Попри певний ризик усе так і сталося.

Досвідчені юристи нерідко надмірно скрупульозно допитують свідка про взаємини сторін, що істотно впливає на подальший допит. Спокуса збрехати у деяких свідків нерідко виникає через ілюзію своєї невразливості та безкарності, формування переконаності в тому, що вони легко і просто всіх "переграють". Детальний, спокійний і врівноважений допит, позбавлений емоційного забарвлення, увага до дрібниць і неточностей досить швидко " витвережують" потенційного брехуна, позбавляють його ілюзій і вносять корекцію в початкові наміри говорити неправду. Сприяє цьому і введення в ЦПК присяги та підписання тексту присяги.

У літературі висловлено критичне судження щодо принесення присяги, яка, на думку авторів, ґрунтується тільки на урочистості й етичних аспектах, що не є обов'язковою умовою для поведінки окремих суб'єктів, а тому таке становище породжує нерівність. Як заміна пропонується "детектор брехні" (поліграф). Питання про застосування поліграфу вимагає глибоких і різнобічних досліджень. На мій погляд, застосування "детектора брехні" несумісне з принесенням присяги, оскільки це не лише ритуал, а й дія, яка має важливий правовий зміст і глибокі психологічні корені та настанови на "правду". І навіть там, де за згодою свідка його застосовують (наприклад, у США), ніхто не ставить під сумнів доцільність принесення присяги.

Крім того, достовірність показів свідка багато в чому залежить від умов, в яких він сприймав і відтворював події. І якщо добросовісний свідок неправильно сприйняв і оцінив події, про які він дає покази, то поліграф у цьому випадку не допоможе.

Глава 8. Письмові докази

У цивільному процесі велике значення мають письмові докази. Закон не дає визначення письмових доказів, а лише подає їх перелік: документи, акти, листування службового або особистого характеру, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Цей перелік є приблизним. До письмових доказів може бути віднесено також плани, креслення, карти, ноти й інші предмети, якщо поміщені на них у письмовій формі записи мають значення для справи.

Під актами розуміють викладене у письмовій формі волевиявлення сторін, спрямоване на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, тобто письмові угоди (правочини). Іноді сторони проводять звірку взаємних розрахунків, яку підписують не розпорядники кредитів, а головні бухгалтери підприємств, організацій, які не мають права першого підпису. Такий документ, якщо він не підписаний належно уповноваженими особами, не може вважатися угодою (правочином).

Однак такий акт, як і розрахунок, має інформаційний характер, вказує на стан розрахунків сторін, і як такий оцінюється судом як письмовий доказ. До письмових доказів інформаційного характеру належать різні документи, що містять дані про факти (свідоцтва про шлюб і народження, атестати, довідки тощо).

Клієнти часто передають велику кількість різних паперів. Перш ніж їх використати як письмові докази, потрібно провести перевірку з урахуванням їх змісту (відомостей, котрі в них вказані) та форми (реквізитів, дати, печатки, підписів уповноваженої особи тощо). Неодмінною умовою достовірності виданого документа є його видача в межах компетенції цієї установи. Особливо уважно слід ставитись до документа, де констатація того чи іншого факту переплітається з їх тлумаченням на користь певної сторони. У підсумку такий документ втрачає свою доказову силу[1].

Подаючи копії документів, позивач або його адвокат мають пересвідчитись у тому, щоб копію було належним чином засвідчено. Якщо копія документа, подана до суду, викликає сумніви, це підстава для клопотання адвоката про надання оригіналу документа.

Ще одним різновидом письмових доказів є листи ділового або особистого характеру, які містять відомості про факти, що мають значення для справи. Листування громадян нерідко розкриває справжні наміри юридичної поведінки особи. Це дає у розпорядження суду докази, які важко спростувати.

Достовірність цих доказів полягає в тому, що вони виходять від сторони, яка, як правило, не розраховувала на можливість майбутнього спору. Проте під час відбирання таких доказів адвокат має враховувати вимоги ст. 31 Конституції України щодо гарантування таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Такі докази різними шляхами, іноді протиправними, опиняються в руках клієнтів, а потім передаються адвокату для використання у судовому спорі. Від адвоката вимагається особлива обережність під час вирішення питання про їх використання. Подання, наприклад, листів, адресованих третім особам, до суду, на думку деяких спеціалістів, допустимі лише за згодою цих третіх осіб.

Верховний Суд України роз'яснив, що правила ч. 2 ст. 27 ЦПК не виключають можливості використання судом звукозапису як джерела доказу, якщо його зроблено без порушень охоронюваних Конституцією та іншими законами України прав і свобод громадян.

У Російській Федерації детальніше розписано, що письмовими доказами є відомості про обставини, які мають значення для розгляду та вирішення справи (акти, договори, довідки, листування службового чи особистого характеру), виконані у формі цифрового або графічного запису, зокрема одержані за допомогою факсимільного, електронного зв'язку або іншим способом, який дозволяє встановити достовірність документа[2].

До письмових доказів належать також вироки та рішення суду, інші судові постанови, протоколи вчинення процесуальних дій, судових засідань, додатки до протоколів (схеми, карти, плани, креслення).

Визначимо певні спільні риси письмових доказів:

1) відображення в предметах відомостей, що мають значення для справи, за допомогою певних знаків195, які можуть сприйматися людиною;