РОЗДІЛ III. ПІДГОТОВКА АДВОКАТОМ ДОКАЗОВОЇ БАЗИ

Якщо судове рішення торкається інтересів осіб, яких не було притягнуто до участі у справі, то на цих осіб преюдиціальність не поширюється. Така ситуація може виникнути, якщо третю особу, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, не допустили в процес. При пред'явленні такою особою самостійного позову факти, встановлені в іншому процесі, не є преюдиціальними.

Властивість преюдиціальності поширюється тільки на ті факти, що зафіксовано у рішенні суду, якщо при цьому всі заінтересовані особи, яких ці факти стосуються, були залучені у процес. Однак це загальнотеоретичне положення піддано сумніву у зв'язку з новелою, введеною у ч. 3 коментованої статті.

Правило про недопустимість повторного доведення преюдиціальних фактів дозволяє уникнути винесення рішень, які суперечать одне одному з одних і тих самих питань.

Факти, встановлені вироком суду, який набрав чинності, або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи з питань про те, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, під час вирішення цивільної справи звільняються від доказування тільки два види фактів, зафіксованих у вирокові або справі про адміністративне правопорушення: 1) факт вчинення певної дії; 2) факти вчинення такої дії конкретною особою.

У ст. 32 ЦПК 1963 року звільнялись від доказування факти, які згідно з законом припускаються встановленими. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку. Оскільки презумпції існують через вимоги матеріального закону, то судам доведеться їх вирішувати у тому самому порядку, в якому склалася судова практика. Складається враження, що автори проекту ЦПК просто "забули" про презумпції.

Ч. 3 коментованої ст. 61 ЦПК містить істотну новелу, яка може створити труднощі під час вирішення цивільних справ. Поняття преюдиції поширено і на особу, щодо якої встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у цій справі. Отже, такого висновку можна дійти, якщо буквально розтлумачувати текст ч. 3 коментованої статті.

Наприклад. Рішенням суду житловий будинок визнано таким, що має статус гуртожитку. Наймачі квартир у цьому будинку не були притягнуті до участі у справі. Понад те, половина будинку дійсно мала статус гуртожитку, а друга половина - статус житлового будинку, і наймачі другої половини одержували квартири в порядку черговості на одержання державних квартир. Незважаючи на це до суду було подано позови про виселення наймачів з житлових приміщень на тій підставі, що є рішення суду, яке має преюдиціальну силу стосовно наймачів квартир.

Між тим можуть бути встановлені певні обставини рішенням господарського суду, які стосуються і фізичних осіб, а як відомо, фізична особа не може в більшості випадків брати участь у господарській справі. Водночас оскільки обставини, що стосуються фізичної особи, встановлено господарським судом, то за чинної конструкції ч. 3 коментованої статті вони є преюдиціальними для фізичної особи. У наведеному прикладі статус будинку як гуртожитку було встановлено рішенням господарського суду, що влаштовувало юридичних осіб, які були сторонами у спорі, але фактично порушувало права принаймні половини наймачів житлового будинку.

Оскільки спір вирішував господарський суд, то фізичні особи не можуть оспорити його рішення, позаяк цього не дозволяє їм господарський процес. Що стосується цивільного спору, то факт, встановлений господарським судом, є преюдиціальним. За певних умов може виникнути аналогічна ситуація й у випадку, якщо певну обставину встановлено в адміністративній справі. Таке "новаторське" вирішення преюдиції може стати підґрунтям для зловживань правом.

Ч. 4 ст. 61 ЦПК визначає цивільно-правові наслідки вироку суду або постанови у справі про адміністративне правопорушення. Вирок чи постанова обов'язкові для суду тільки з питань про те, чи мали місце певні дії та чи вчинені вони особою.

Порівнюючи ч. 3 та ч. 4 ст. 61, можна дійти висновку, що обставини, які стосуються особи, щодо якої застосовано адміністративне стягнення, визначаються за ч. 4 коментованої статті. Обставини, встановлені в адміністративній справі щодо інших осіб, визначаються як преюдиція в порядку, визначеному ч. 3 цієї статті.

Така ускладнена конструкція преюдиції вимагає особливої уваги з боку суддів та осіб, які надають правову допомогу, оскільки формальне застосування цієї норми може призвести до порушення принципу верховенства права і засад справедливості.

У літературі наголошувалося, що ці "зміни дозволять суду в розгляді позовів про відшкодування шкоди, спричиненої ДТП, приймати як належний і достатній доказ протиправності дій відповідача, у випадку завдання шкоди, постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху". Це дійсно так. А точніше, встановлений постановою суду факт стає преюдиціальним, і його вже не потрібно доказувати, проте неможливо й оспорити тій особі, яка не притягалася до участі у справі, якщо поряд з правопорушником щодо неї встановлено певний факт, пов'язаний з ДТП.

Так, у справі № 2/9 а один суд визнав преюдиціальним факт поставки 60664 т сировини для третьої особи, а інший суд цей факт не визнав преюдиціальним. У результаті виникла парадоксальна ситуація, коли два різні рішення суду, залишені чинними вищестоящими судами, містять діаметрально протилежні висновки з одного і того самого питання, а Верховний Суд України не знайшов за доцільне перевірити це питання.

Не підлягають доказуванню і презюмовані факти, тобто такі, які за законом припускаються встановленими. Вважається, що річ, куплена або продана одним з подружжя, є купленою або проданою за їхньою взаємною згодою. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку іншими учасниками конкретної справи.

Ці правила мають неабияке практичне значення. У справі про оспорювання батьківства адвокат позивача зауважив, що відповідачка у справі не займає рішучої позиції і не з'явилася у засідання суду. Адвокат, за погодженням з клієнтом, провів переговори з відповідачкою і з'ясував, що в неї є певні зустрічні вимоги, про які вона не бажає говорити в суді. Справу про оспорювання батьківства було завершено у дещо незвичній формі - мировою угодою сторін.

Глава 7. Усні докази

До усних доказів належать пояснення сторін, третіх осіб і покази свідків. Покази свідка - один із найпоширеніших засобів доказування у цивільному процесі. Свідком (testis) є особа, якій відомі які-небудь обставини, які стосуються справи. Покази свідків - це відомості, повідомлені особами, яким може бути відомо про обставини, що мають значення для розгляду і вирішення справи,

Не є доказом покази свідка, який не може вказати на джерело своєї обізнаності.

Свідком є юридично не заінтересована особа, яка не є суб'єктом спірного правовідношення. Проте це не усуває певну заінтересованість свідка як знайомого, співробітника, родича. Тому суд під час допиту свідка з'ясовує його стосунки зі сторонами, що дозволяє оцінити достовірність пояснень свідка.