РОЗДІЛ VII. АДВОКАТ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ефективність судового допиту значною мірою залежить від попередньої підготовки до нього. Тому важливо знати принаймні загальні відомості про свідка (вік, професію, освіту, стан здоров'я, посаду і місце роботи, родинні зв'язки, ставлення й особисті стосунки із сторонами). Адвокат може скласти для себе певне уявлення про свідка, одержавши інформацію від клієнта. Якщо це можливо, адвокат може переговорити із свідком, з'ясувати, що він знає про справу, розповісти, як відбувається допит в суді тощо. Така своєрідна підготовка можлива. Суть її полягає в тому, щоб допомогти свідку правдиво розповісти про те, що він знає, якщо його відомості мають значення для справи.

Адвокату належить визначитись, які саме обставини він хоче розкрити для себе за допомогою конкретного свідка, а значить - з'ясувати предмет і тему допиту щодо свідка та зміст цього допиту. Якщо зі свідком реально немає можливості зустрітись і переговорити до допиту в суді (наприклад, свідком, щодо якого заявила клопотання друга сторона), адвокат робить припущення про обсяг інформації, яка відома цьому свідку, і, ґрунтуючись на такому припущенні, наперед готує для себе питання, які потрібно поставити конкретному свідку. Як правило, наперед питання у письмовому вигляді не формулюють. Іноді тільки визначають деякі уточнювальні питання. їх формулюють залежно від конкретних обставин допиту, виходячи із зайнятої правової позиції та відомих матеріалів справи. Проте щодо деяких найважливіших і принципових для справи позицій приділяють увагу формулюванню питань і навіть наперед готують їх у письмовому вигляді, продумавши послідовність, певний логічний внутрішній взаємозв'язок. Має значення і план допиту свідків. Вважають доцільним послідовно допитувати свідків, які дають покази про одні й ті самі обставини справи, а потім переходити до тих свідків, які можуть дати покази про інші обставини. При визначенні порядку дослідження доказів адвокат може продумати це питання і заявити клопотання про певну послідовність допиту свідків, подавши відповідний їх перелік. Але на практиці, якщо одні свідки з'являються в засідання, а інші не з'являються, дотриматись такого порядку важко. Тому судді можуть не підтримати таке клопотання.

Підготовка до допиту інколи завершується складанням письмового плану. Звичайно, якщо цивільна справа нескладна, з'ясуванню підлягає кілька обставин, де легко їх запам'ятати, то письмово такий план не складають. Взагалі складання плану допиту характерне для кримінальних, а не цивільних справ.

1. Кожне питання повинно мати певну мету і розрахунок. Ставлячи питання, адвокат або інша особа мають чітко уявляти, яку відповідь бажають одержати від свідка. Якщо у вільній оповіді свідок забув про істотну обставину, питання адвоката може допомогти йому заповнити цю прогалину, згадати забутий факт, наголосити на характерній деталі. "Загальна мета, яку ставить перед собою адвокат під час допиту, полягає у встановленні фактів, які підкріплюють обрану правову позицію у справі"[1].

2. Не ставте непотрібних запитань.

Тільки те питання має бути поставлено, якого неможливо уникнути. Тому будь-яке запитання, яке стосується обставин, що не мають значення для справи, є зайвим. Р. Гарріс його сформулював так: "Не пропонуйте запитання, не маючи готового пояснення його доцільності"[2] Приклад. "Допитується головний лікар шпиталю. Він засвідчив, що був викликаний до помираючого, але прибув тоді, коли хворий вже помер. Адвокат питає:

- Коли ви увійшли в палату, Н. ще був живий?

- Ні, вже помер.

- Зовсім помер?

-?

Такі запитання, дещо розважають строгу офіційну атмосферу судового засідання, але аж ніяк не зміцнюють авторитет адвоката в очах суду.

3. Мета допиту - встановити факти, а не з'ясовувати думки свідків про ці факти.

Думка свідків про ті чи інші факти не входить у предмет доказування, а тому не становить інтересу для суду. П. Сергеїч при цьому наголошує, що не потрібно питати свідків про обставини, самоочевидні та безспірно встановлені, позаяк це втрата часу.

Не слід ставити запитання, щодо яких шанси на сприятливу відповідь невеликі. Варто проявляти підвищену обережність, розпитуючи про обставини невідомі чи сумнівні. "Поки є сумнів, обидві сторони можуть його тлумачити на свою користь; усунувши сумніви, можете виграти, втім і програти: in dubio abstine (у разі сумніву утримайся)".

4. Пряме запитання - не завжди кращий шлях до мети. Іноді це правило формулюють у парадоксальній формі: якщо вам треба одержати відповідь на певне запитання, не ставте цього запитання.

5. Послідовність запитань.

Запитання слід ставити у певній послідовності. Якщо запитання сумбурні, без певного плану, свідок може не зрозуміти, про що його питають, та й суду важко з'ясувати, у чому полягає мета допиту конкретного свідка. Тому запитання слід ставити у певній послідовності. Тільки після того, як в результаті допиту буде встановлено один факт, належить переходити до обставин, які стосуються наступного факту. Р. Гарріс рекомендує "завжди зберігати послідовність у часі"[3]. Відтак і суддям, і свідкам легше слідкувати за ходом пояснень.

6. Не ставте навідних запитань.

У кримінальному процесі навідні запитання прямо заборонені законом. У ЦПК 1964 р. аналогічного правила не було. У новому ЦПК передбачено право суду знімати навідні питання, тобто такі, в яких міститься відповідь або частина відповіді. Покази, надані на підставі навідних запитань, завжди викликають недовіру у суду, оскільки виходять не від свідка, а від особи (найчастіше адвоката), яка ставить це запитання. Тому навіть якщо суд не скористався своїм правом зняти навідне запитання, великої користі з відповіді на нього не буде.

7. Питання потрібно ставити, тільки знаючи наперед відповідь[4].