РОЗДІЛ VII. АДВОКАТ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

- Вона була разом з нами.

- Чи брала вона паспорт?

- Так, без паспортів бюлетені для голосування не видають. Добившись визнання цього факту, адвокат продовжує допит:

- Ви знали, що невістка влаштувалась на роботу?

- Сама не знала, але син говорив мені про це.

- А чи могла вона влаштуватись на роботу, не будучи прописаною?

- Не знаю. Але я згоди на її прописку не давала.

На цьому слід зупинитись. Подальший допит нічого не дасть, але вже визнані позивачкою факти можуть привести суддів до висновку, що вона давала неправдиві покази. Адвокат вказав у промові, що згідно з Положенням про вибори в них можуть брати участь тільки особи, які постійно проживають у певній місцевості, а для влаштування на роботу потрібно мати паспорт з відміткою про прописку. Отже, позивачка не могла не знати про прописку невістки на її житловій площі, а відсутність заперечень слід розглядати як її згоду на вселення відповідачки як члена сім'ї. Питання слід ставити у бездоганно ввічливій, коректній формі. Адвокат та інші особи, які ведуть допит, не мають вступати в суперечки та спростовувати допитуваного. Міркування та висновки доречні у промові, а не під час допиту".

Суд визначає порядок з'ясування обставин справи та дослідження доказів, встановлюючи його залежно від змісту спірних правовідносин. У разі потреби цей порядок може бути змінено.

Зазвичай, хоч у законі це прямо не вказано, встановлення порядку дослідження не становить особливих труднощів: спочатку досліджуються докази, подані позивачем, на підтвердження своїх вимог, а потім - докази, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Найчастіше (за аналогією у кримінальних справах) суд заслуховує покази свідків, а потім досліджує письмові та речові докази, висновок експертизи.

Особливе значення це має для позивача, який до початку судового розгляду не завжди знає позицію відповідача, а також якими доказами буде обґрунтовано заперечення проти позову.

Приклад. "Вирішується справа про визнання дійсним заповіту, посвідченого черговим лікарем лікарні. Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відповідач не пред'являє зустрічного позову про визнання заповіту недійсним і не представив письмових пояснень у справі. Тільки з пояснень відповідача у судовому засіданні з'ясувалося, що відповідач оспорює заповіт, стверджуючи, що він не міг бути складений за життя спадкодавця.

Враховуючи таку позицію сторони, адвокат позивача запропонував суду розпочати дослідження доказів з оголошення записів з історії хвороби, а потім оголосити висновок експертизи, яка є у справі, та допитати експерта, після чого перейти до допиту свідків. Такий порядок адвокат вважав найбільш доцільним, оскільки передусім з'ясовувались питання стану здоров'я спадкодавця, його здатність розуміти значення заповіту, про складення якого була відмітка в історії хвороби. Після цього пропонувалось заслухати свідків, які були присутні в момент посвідчення заповіту, або які оформляли його пізніше. Суд погодився з пропозицією адвоката".

У ст. 179 ЦПК подано визначення предмета доказування, тобто відомостей про факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для справи (причини пропуску позовної давності тощо), що значно полегшує роботу суду під час вирішення питань, які входять у коло доказування.

З метою визначення предмета доказування судом досліджуються покази свідків, письмові та речові докази, висновки експертів. Відповідно до ст. 57 ЦПК до числа доказів належать також пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. З цього можна дійти висновку, що ЦПК допускає як докази лише ту частину пояснень сторін, яка надана ними під час допиту цих осіб як свідків.

До речових доказів належать також звуко- і відеозаписи, які суд має заслухати або проглянути у судовому засіданні.

Обставини, які підлягають доказуванню, випливають з диспозиції норми матеріального права, що вказує на обставини, які потрібно довести у будь-якій справі цієї категорії[1]. Кожна справа є специфічною, її специфіка визначається позовною заявою та запереченнями на неї. Тому конкретні обставини, які потрібно довести, випливають з підстави позову та заперечень на нього. Підстави позову — це обставини, які підтверджують вимоги позивача.

Щоб "визначити обставини, які мають значення для справи, слід використовувати два джерела: норму матеріального права, яка регулює конкретні правовідносини, та підставу позову і заперечення на нього".

Наприклад, у справах про визнання недійсними договорів потрібно з'ясовувати:

- чи зміст правочину не суперечить закону й іншим правовим актам;