РОЗДІЛ VII. АДВОКАТ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Нерідко у судах можна побачити, як суддя ретельно допитує свідка, не надавши сторонам та іншим особам можливості поставити йому хоч одне питання. Після детального допиту суддя ще контролює, щоб питання, які вже ним ставилися, не повторювались. Якщо таке трапляється, суддя їх знімає, стверджуючи, що цю обставину вже з'ясовано. З урахуванням положень Кодексу 2004 р. такі дії суду недопустимі.

Згідно із ст. 60 Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Тому суд не має брати на себе роль суб'єкта доказування. Сторона має не лише подати докази (наприклад, викликати свідка в суд), а й поставити його дослідження так, щоб суд переконався у достовірності та значенні доказу для вирішення справи440. Суть шахового допиту полягає в тому, що при допиті однієї особи попутно ставлять питання іншим особам щодо обставин, які недостатньо чітко і зрозуміло викладено в показах допитуваного. Ч. 12 ст. 180 вказує, що "суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показах". У цьому випадку слово "суд", на мою думку, належить розуміти у широкому значенні. Не тільки суддя, а й інші особи, які беруть участь у справі, з дозволу суду можуть допитати свідків для з'ясування тих чи інших обставин. Отже, ч. 12 ст. 180 ЦПК, по суті, є різновидом шахового допиту. У радянський період історії У країни питання допиту займались серйозно. І хоча визнання вини тривалий час залишалось "царицею доказів", розвиток методів допиту був одним із пріоритетних напрямів криміналістичної науки. Підставою для одночасного допиту свідків є розбіжності в їхніх показах. Суд не має заважати або випереджувати сторону в цьому дослідженні. Суд сприймає це дослідження, оцінює його значення і уточнює ті обставини і сумніви, які виникли після допиту свідка учасниками, які беруть участь у справі.

Не так важливо знання різновидностей допиту (основний, перехресний, шаховий), як уміння скористатися тими можливостями, які дає ст. 180 ЦПК щодо здійснення допиту свідків. Ч. 11 ст. 180 ЦПК передбачає, що свідок може бути допитаний повторно за власною заявою або з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. На практиці говорять про додатковий або повторний допити. По суті, додатковим допитом є постановка питань підчас дослідження інших доказів. При повторному допиті, на мою думку, приведення до присяги має бути повторено. Повторний допит полягає у з'ясуванні окремих деталей та обставин, потребі усунути суперечності, що виникли. Тут з'ясовуються тільки окремі моменти, які потребують роз'яснень та уточнень. Але при цьому іноді з'ясовуються факти, які по-новому висвітлюють обставини справи. Наприклад, свідок вказує на певну подію, яку інші свідки не підтверджують.

Оскільки докази мають бути одержані й досліджені у процесуальній формі, тобто в порядку, встановленому ЦПК, то ненадання учасникам, які беруть участь у справі, можливості провести дослідження шляхом допиту свідка та перехоплення ініціативи його допиту судом, по суті, означає, що суд відступив від процесуальної форми, тобто допустив процесуальне порушення прав сторони. За певних умов це порушення може потягти незаконність рішення. Судді мають уникати подібної досить поширеної помилки. Крім того, суддя, захопившись таким допитом, мимоволі виказує свою позицію у справі, що недопустимо.

Характерними помилками, які допускають у судах, крім вищевказаної, є:

- невиконання вимог закону про з'ясування ставлення свідка до осіб, які беруть участь у справі;

- нез'ясування джерела обізнаності свідка.

Адвокати, особи, які надають правову допомогу, мають враховувати ці помилки та вживати заходів щодо їх недопущення, наприклад, висловлювати заперечення проти дій головуючого та занесення цих заперечень до журналу судових засідань (протоколу судового засідання - ст. 160 ЦПК).

Суд має знімати питання, якщо вони за змістом ображають честь і гідність особи або не стосуються предмета розгляду чи є навідними. Проте судді й самі мають утримуватись від навідних запитань (тобто в яких міститься відповідь або частина відповіді).

Допитані свідки залишаються у залі судового засідання до закінчення розгляду справи. За згодою сторін суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання до закінчення розгляду справи.

На практиці слухання справ неодноразово відкладається через неявку свідків та інші обставини. В результаті це правило (яке діяло й у Кодексі 1964 р.) порушується. Іноді головуючий дозволяє свідкам залишити залу засідань, не питаючи згоди сторін. Такі дії є, хай і незначним, утім все-таки процесуальним порушенням. Однак адвокат має добре подумати, чи варто в конкретній ситуації заперечувати проти таких дій суду. Разом з тим адвокат, юрист, позивач або відповідач до залишення певним свідком зали засідань має право просити, щоб свідки залишались там.

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за власною заявою, з ініціативи суду або за заявою осіб, які беруть участь у справі. Питання до свідка можуть ставитись також під час дослідження інших доказів. Це новела нового Кодексу. На практиці такі питання ставились до свідків і за Кодексом 1964 р. Закріплення цієї норми - позитивний крок, який підтверджує загальне правило, що свідки мають залишатись в залі засідань до закінчення розгляду справи, оскільки їх присутність може бути корисною під час дослідження інших доказів.

Ст. 182 Кодексу 1964 р. передбачала право суду призначити свідкам очну ставку для з'ясування розбіжностей в їхніх показах. Термін "очна ставка" взято з арсеналу кримінального процесу. Тому цілком логічно, що новий Кодекс відмовився від цього терміна. Передбачено, що суд одночасно може допитати свідків для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показах (шаховий допит).

Дослідження доказів - найважливіша частина судового розгляду, а покази свідків у більшості цивільних справ становлять основний доказовий матеріал. "Нема нічого важливішого й складнішого в адвокатському мистецтві, ніж допит свідків противника", - писав Р. Гарріс[3].

"Вміння вести допит свідків вимагає від адвоката неабиякого мистецтва, досвіду й витримки"[4]. Проте практика засвідчує інше.

Тривалі, багатослівні допити, у процесі яких свідкам пропонуються численні питання з обставин, які не мають істотного значення, складна форма запитань, які іноді нелегко зрозуміти не лише свідкам, а й суддям. Питання ставляться не тільки зайві, а й іноді просто шкідливі щодо інтересів довірителя - все це трапляється у практиці не тільки молодих адвокатів.

На велике значення допиту вказує і П. Сергеїч. "Жива основа процесу полягає в показах свідків і експертів; в їхніх словах загадка й розгадка справи. Тому найголовніша і майже єдина заслуга сторін полягає в умінні вести допит"[5]. Далі стверджується, що більша частина запитань зайві, також багато таких, що викликають несприятливі відповіді, й у більшості цих випадків несприятлива відповідь обумовлена невдалим запитанням.

На відміну від кримінального процесу, де свідків допитують ще на досудовому слідстві, у цивільному процесі ситуація інша. Тут немає досудового слідства, свідки, як правило, не допитуються до початку судового розгляду. Адвокат або інша особа, яка веде допит, має уважно слідкувати за показами, звертаючи увагу на манеру, в якій свідок викладає відомі йому факти, джерело обізнаності, його ставлення до предмета спору і до сторін, які мимоволі проявляє свідок, повноту викладу обставин справи, добросовісність у відтворенні відомих йому фактів.

Мета допиту свідка полягає в тому, щоб одержати покази, сприятливі для довірителя, які підкріплюють обрану стороною або її представником правову позицію.

Глава 41. Підготовка до допиту