Розділ 4. Загальна характеристика суб'єктів аграрного права

Рішення окремих державних органів щодо припинення підприємства, наприклад, Антимонопольного комітету України, потребує дублювання відповідним рішенням суду. Підставами для постановлення судового рішення щодо припинення підприємства є: 1) визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні підприємства, які не можна усунути; 2) провадження підприємством діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; 3) невідповідність мінімального розміру статутного фонду підприємства вимогам закону; 4) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; 5) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність підприємства за вказаним його місцезнаходженням. Нарешті, виключно на підставі судового вердикту здійснюється процедура банкрутства сільськогосподарських підприємств.

Підсумовуючи сказане можна узагальнити підстави добровільного припинення сільськогосподарського підприємств, якими є:

- ініціатива власника (власників);

- закінчення строку, на який створювалося підприємство;

- досягнення мети, для якої створювалося підприємство.

Так само можна визначити й підстави примусового припинення сільськогосподарського підприємства:

- порушення антимонопольного законодавства;

- прийняття рішення про приватизацію;

- визнання підприємства банкрутом;

- скасування державної реєстрації.

Припинення може відбуватися з правонаступництвом (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або без правонаступництва (ліквідація). Слід зазначити, що злиття, приєднання і поділ сільськогосподарських підприємств не мають значних відмінностей від підприємств у інших сферах економіки. Специфіка, належна суб'єктам аграрного права, проявляється при перетворенні сільськогосподарських підприємств. Нагадаємо, що перетворення - це зміна організаційно-правової форми підприємства, при якій до нового підприємства переходять усе майно, усі права та обов'язки попереднього сільськогосподарського підприємства.

Прикладом зазначених особливостей перетворення є процес приватизації державних сільськогосподарських підприємств, започаткований декретом Кабінету Міністрів України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 17 травня 1993 р. Цим нормативно-правовим актом було запроваджено порядок перетворення державних несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу на відкриті акціонерні товариства, а радгоспів і орендних підприємств - на колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства. Цей загальний порядок відтворено у нині чинному Законі України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р. та іншому законодавстві про приватизаційні процеси у сільському господарстві.

Іншим видом є запроваджене Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. перетворення колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) шляхом паювання їхнього майна та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, фермерських господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів та інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. При цьому процес розпаювання супроводжувався запровадженням обов'язкового укладання новоствореними підприємствами договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю з їх власниками, тобто створення приватних сільськогосподарських підприємств на орендній основі.

Існують також особливості припинення сільськогосподарських підприємств шляхом банкрутства. Ці особливості виокремлено у ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. (у редакції Закону від 30 червня 1999 р. № 784-ХІУ).

1. У разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності сільськогосподарського підприємства, що визнане банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості. Такий підхід є результатом реалізації загального правила цільового й раціонального використання майна сільськогосподарського призначення. Справа в тому, що жоден з учасників торгів з приводу продажу майна аграрного підприємства-банкрута, не зможе ефективніше, ніж сільськогосподарські товаровиробники, використати таке майно.

2. У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв'язку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є у власності такого підприємства, надані йому в постійне чи тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно до Земельного кодексу України. Так, п. г) ст. 141 З К України підставою примусового припинення прав на земельну ділянку передбачає примусове звернення стягнень на земельну ділянку за зобов'язаннями її власника. Така земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у формі аукціону. Звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, допускається у випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо інше не запропоновано власником земельної ділянки.

3. При введенні процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства повинен здійснюватися з урахуванням сезонності Сільськогосподарського виробництва та його залежності від природно-кліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. Згадаємо, що розпорядження майном боржника - це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Розпорядником майна виступає фізична особа, на яку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство. Таким чином, проведення найпростіших аналітичних розрахунків, здійснення яких належить до завдань розпорядника майном, показує, що сезонність грає у товарності сільськогосподарської продукції, особливо рослинницької, найзначнішу роль. Товарність прямо пов'язана з можливістю одержувати додаткові доходи. Такий порядок дає шанс не тільки погасити заборгованість, а й зберегти майновий комплекс підприємства-банкрута.

4. Наступною особливістю є те, що рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських підприємств приймається комітетом кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади. Така процесуальна особливість пояснюється необхідністю представництва суспільних інтересів у збереженні функціонуючого сільськогосподарського підприємства на території села. У переважній більшості сільських населених пунктів будь-яке крупне сільськогосподарське підприємство є "містоутворюючим", ліквідація якого має несприятливі соціально-економічні наслідки. Це, насамперед, зменшення фіскальних надходжень до бюджету відповідної сільської громади, підвищення рівня безробіття сільського населення, зростання рівня злочинності, погіршення матеріальної підтримки соціальної інфраструктури села тощо. Усе разом це висуває завдання збереження діючих сільськогосподарських підприємств на території кожної з сільських рад для підтримання балансу приватних, суспільних і державних інтересів.

5. Санація сільськогосподарського підприємства вводиться на строк до закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Санацією є система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою: 1) запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації; 2) оздоровлення фінансово-господарського становища боржника; 3) задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. Наведена особливість є логічним продовженням критерію сезонності робіт і свідчить про реальну можливість за рахунок відстрочення процедури санації до моменту одержання найбільших грошових надходжень від реалізації продукції припинити процедуру банкрутства взагалі. Ще однією особливістю є те, що строк санації не може перевищувати п'ятнадцяти місяців. Це при тому, що для підприємств іншої галузевої належності санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців.

6. Нарешті, якщо протягом строку санації погіршилося фінансове становище сільськогосподарського підприємства у зв'язку зі стихійним лихом, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, загальний строк санації, вказаний вище, може бути продовжений на один рік. Для всіх несільськогосподарських підприємств існує правило, що за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено. Таким чином, максимально можливим для сільськогосподарських підприємств є строк санації розміром у 2 роки й 3 місяці проти півторарічного строку для несільськогосподарських підприємств.