Розділ 7. Правове регулювання паювання майна

1. Правові засади паювання майна недержавного сільськогосподарського підприємства

З прийняттям 14 лютого 1992 р. Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" усі колгоспи, яких налічувалося 10,5 тис, поступово протягом декількох років було перетворено на нову організаційно-правову форму - колективні сільськогосподарські підприємства (КСП). Загалом прийняття зазначеного Закону знаменувало принципово новий етап у розвитку аграрних відносин. По-перше, існування й діяльність цієї колективної форми господарювання на селі було вперше закріплено на законодавчому рівні. Правовим підґрунтям функціонування колгоспу був Примірний статут колгоспу, прийнятий Четвертим Всесоюзним з'їздом колгоспників 25 березня 1988 р. Статут кожного конкретного колгоспу розроблявся на основі й відповідно до Примірного статуту. По-суті це означало, що виробничо-господарська діяльність колгоспів врегульовувалась локальним правовим актом, яким є статут. По-друге, відбулося значне наближення селян-членів КСП до засобів виробництва.

Колгоспники, будучи фактично найманими працівниками, не мали жодних майнових прав на майно колгоспу. При виході колгоспника з членів колгоспу, за аналогією до державного підприємства він одержував лише несплачену заборгованість по оплаті праці, жодним чином не претендуючи на майно господарства. Попри задекларовану "колгоспно-кооперативну" форму власності майно колгоспів було одержавлене. Зовсім інші майнові відносини встановлювалися в КСП. Вже ст. 4 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачала принципи формування спільної власності та права членів щодо неї, а ст. 7 встановлювала спільну часткову власність на майно підприємства та можливість одержання частини його майна при виході з КСП.

Поряд із цим, процес реформування відносин колгоспно-кооперативної власності, здійснений Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", не слід змішувати з приватизацією. Попри зовнішню змістовну схожість, що полягає у закріпленні майнових прав членів КСП як фізичних осіб на майно підприємства, зазначені процеси мають суттєві відмінності. Так, згідно із Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р. приватизація стосувалась лише майна держаних і комунальних підприємств, тоді як у КСП відбулася трансформація "одержавленої" колгоспно-кооперативної власності у спільну часткову власність членів колективних сільськогосподарських підприємств. Приватизація майна державних підприємств здійснювалася за плату, а в КСП майно за його членами закріплювалося на безоплатній основі. Для проведення приватизації потребувалося рішення відповідних територіальних органів Фонду державного майна України, для реформування в КСП достатньо було рішення загальних зборів колгоспу. Таким чином, застосування поняття приватизації до КСП є некоректним. До процесів реформування відносин колгоспної власності, здійснене в КСП внаслідок реорганізації (реструктуризації) колгоспів, доречно застосовувати поняття "паювання майна".

Правовою основою процесу паювання майна стало створення пайового фонду майна членів КСП, визначене ст. 9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", який складався з вартості основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінних паперів, акцій, грошей та відповідної частки від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Такою участю на момент розпаювання були частки майна, які перебували як пайові внески до статутних фондів міжгосподарських підприємств, створених реформованими колгоспами. Міжгосподарські підприємства створювалися за участю декількох колгоспів для переробки сільськогосподарської продукції, сільського будівництва, догляду за колгоспними лісами тощо.

У зазначеному Законі не було визначено долю об'єктів соціально-побутового призначення колективних сільськогосподарських підприємств. Тому важливе значення мала постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р. № 2115-ХІІ, п. 5 якої було встановлено, що об'єкти соціально-побутового призначення поділу (паюванню) між членами колективного сільськогосподарського підприємства не підлягають.

Пайовий фонд майна членів КСП складався з суми індивідуальних паїв кожного окремого члена підприємства. При цьому на кожен пай розповсюджувалося право власності члена підприємства. Проте право розпорядження своїм паєм член підприємства набував лише після припинення членства в підприємстві і виділення його в натурі. Відмітним є те, що в основу формування індивідуальних паїв було покладено трудовий критерій. Право членів підприємства на пайовий фонд майна було поставлено у залежність від їх трудового внеску. Величина паю залежала від кількості та якості (кваліфікації) праці, які колишні колгоспники вклали у створення майна колгоспу, на базі якого створювалося колективне сільськогосподарське підприємство.

Одержаний підприємством у кінці року прибуток піддягав розподілу і нарахуванню кожному члену КСП залежно від величини його паю. При цьому одержувані дивіденди за бажанням власника можна було спрямувати на збільшення номінального розміру індивідуального паю. У разі виходу з підприємства його членам надавалося право одержати пай натурою, грішми, цінними паперами або в іншій, за згодою сторін, формі.

Суттєвим недоліком цього етапу паювання майна можна назвати відсутність нормативно закріпленої методики розпаювання. Процес паювання здійснювався на основі Методичних рекомендацій по приватизації майна колективних сільськогосподарських підприємств, розроблених Інститутом аграрної економіки УААН і схвалених спільно секцією економіки Науково-технічної ради Міністерства сільського господарства і продовольства України та Українською академією аграрних наук 2 жовтня 1992 р. Серед недоліків цієї методики можна назвати: 1) розробку науково-дослідним інститутом, тобто організацією, яка не має нормотворчих повноважень, без наступного затвердження державним органом, наділеним відповідною компетенцією (Кабінет Міністрів України або Мінсільгосппрод); 2) застосування у назві Методичних рекомендацій поняття "приватизація", що у контексті вищезазначених відмінностей між приватизацією і паюванням майна є некоректним; 3) індикативний (рекомендаційний) характер документа, який не мав обов'язковості щодо застосування, що, у свою чергу, надавало керівництву КСП невиправдану можливість суб'єктивно використовувати цю методику на власний розсуд або розробляти і впроваджувати власні моделі розпаювання, не виключаючи можливості зловживань; 4) відсутність нормативно закріпленої форми документа, що засвідчував право не майновий пай.

Проте за відсутності відповідного підзаконного регулювання практика розпаювання сприйняла механізм, що пропонували зазначені Методичні рекомендації. Загальна схема об'єднувала такі послідовні операції. Визначення контингенту осіб, які мали право на майновий пай. Таким правом наділялися усі члени колективу КСП: працюючі; пенсіонери за віком; інваліди, що одержали ушкодження здоров'я у колгоспі, правонаступником якого стало КСП. Права на майновий пай могли набути також колишні члени колгоспу, зокрема призвані на строкову військову службу, обрані на виборні державні посади, направлені на навчання та на роботу до інших підприємств і організацій за умови їх повернення і поновлення у членстві (для пенсіонерів - при поверненні їх на постійне проживання у даному селі). За згодою членів трудового колективу майнові паї могли бути визначені також працівникам об'єктів соціальної і комунально-побутової сфери села.

Після визначення кола осіб, які претендували на одержання майнового паю, наступним кроком було обирання загального календарного періоду, за який здійснювалися розрахунки, і варіанту обчислення трудового внеску кожного з претендентів. Варіантів обчислення індивідуального трудового внеску пропонувалося два: 1) на основі фактичних затрат робочого часу, тобто за кількістю відпрацьованих людино-днів або нарахованих трудоднів (протягом 1946-1965 рр. оплата праці здійснювалася натурою, розмір якої залежав від кількості фактично відпрацьованих трудоднів); 2) на основі суми одержаної оплати праці кожного з членів колгоспу і КСП. Зауважимо, що останній варіант є прогресивнішим, оскільки оплата праці враховує не лише кількість, а й якість (кваліфікацію) праці. Щодо загального календарного періоду обрахування трудових внесків, то на розсуд загальних зборів пайовиків пропонувався період 25-40 років.

Далі уточнювалася загальна вартість пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства. При цьому передбачалася можливість резервування його частки для наділення майновими паями осіб, які не були включені до складу пайовиків. Нарешті, останнім кроком був поділ вартості пайового фонду на загальний фонд оплати праці чи трудових затрат, залежно від обраного варіанту, розрахунок розміру майнового паю кожного з членів КСП і затвердження результатів паювання на загальних зборах.

Слід відзначити формальність процесів паювання в цей період у значній кількості колективних сільськогосподарських підприємств, які відбулися переважно на папері. Цьому сприяли недостатня роз'яснювальна робота з боку відповідних державних органів, нерозуміння й інертність селян, які звикли "жити колгоспом", двоїстість державної аграрної політики, яка поряд з розвитком приватних засад у сільському господарстві бажала зберегти крупні господарства, тощо. Проте первісний процес паювання майна як передумови виникнення приватного власника на селі все таки було здійснено, причому в подальшому він одержав цілком логічне продовження й удосконалення, які виразилися у перепаюванні майна колективних сільськогосподарських підприємств.

2. Порядок перепаювання майна колективних сільськогосподарських підприємств

Процес паювання майна багато в чому мав формальний характер, а тому його основної мети так і не було досягнуто. Мета паювання майна КСП була багатофункціональною і полягала у досягненні: спрощення процесу адаптації колективних форм господарювання до ринкового середовища; наближення селян до усуспільнених засобів виробництва; розширення сегменту приватних форм господарювання в сільському господарстві; підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва за рахунок зростання продуктивності праці членів КСП; покращення матеріального становища селян і їхнього соціального захисту.

Такий стан на фоні загального падіння ефективності сільськогосподарського виробництва на кінець 1999 року спричинив застосування значно радикальніших заходів у сфері розширення приватних засад у розвитку аграрних відносин в Україні. Початок ґрунтовних перетворень у сільському господарстві поклав Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. за № 1529/99, який було прийнято з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики на засадах приватної власності. Указ містив імперативну вказівку щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 р. колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно. Такий захід передбачалося втілити в життя шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Проте здійснити перетворення колективних форм господарювання на приватні було можливим лише за умови виділення майнових паїв у натурі. Для цього, щонайменше, необхідно чітко знати вартість майнових паїв кожного члена КСП. Майно пайових фондів колективних сільськогосподарських підприємств за час, що минув з початку паювання, зношувалося як фізично, так і морально. Як наслідок відбувалося щорічне знецінення як загального пайового фонду майна, так і, відповідно, індивідуальних паїв окремих членів КСП. Цілком природно, що процес реформування колективних сільськогосподарських підприємств вимагав уточнення розміру пайового фонду і здійснення повторного паювання, тобто фактичного перепаювання майна КСП.

Складність і тривалість процесу перепаювання майна КСП спричинили появу ще одного Указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" від 29 січня 2001 р. за № 62/2001. Цим Указом передбачалося здійснити протягом поточного року ряд послідовних основних організаційних заходів щодо: 1) уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП; 2) визначення розмірів паїв колишніх членів КСП, що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства, а також встановлення осіб, які є їх власниками; 3) запровадження документального посвідчення права власності на паї шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена КСП (майнових сертифікатів); 4) виділення власникам паїв чи їх правонаступникам індивідуально визначених об'єктів зі складу майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств.

Указом доручалося Кабінету Міністрів України у місячний строк затвердити: 1) методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП, у тому числі реорганізованих; 2) порядок визначення розмірів паїв та документального посвідчення права власності на паї; 3) форму свідоцтва про право власності на пай члена КСП (майнового сертифікату); 4) типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки. При цьому надання офіційних роз'яснень щодо здійснення зазначених заходів було покладено на Міністерство аграрної політики України.