Розділ 15. Правові засади діяльності приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

1. Поняття, ознаки і загальні юридичні засади виникнення приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

Приватні та приватно-орендні сільськогосподарські підприємства займають досить велику нішу серед загальної кількості суб'єктів господарювання в аграрному секторі економіки України. Так, за даними Держкомстату України станом на 1 січня 2009 р. їх налічувалося 4326, що складає 7,3% від кількості усіх сільськогосподарських підприємств. Поряд з цим існує дуже велика кількість проблем, що полягають у неврегульованостях їх господарської діяльності та невідповідностях останньої чинному законодавству. З метою спрощення використання при дослідженні уявляється необхідним об'єднати названі підприємства під однією спільною назвою приватно-орендних сільськогосподарських підприємств (ПОСП), бо нинішні приватні підприємства в абсолютній більшості базуються на оренді майнових та земельних часток (паїв), тобто є за своєю природою також орендними.

Зазначені підприємства утворились у середині 90-х років минулого століття. Держава взяла курс на надання пріоритету приватним формам господарювання у економіці країни, зокрема у сільському господарстві. У цей час у аграрній сфері домінуюче становище посідали КСП, які прийшли на зміну колгоспам. Поряд з цим, колективні сільськогосподарські підприємства, будучи видозміненою формою колгоспів, все ж не відповідали вимогам проголошеної аграрної реформи щодо приватних підприємств. Тому науковцями Інституту аграрної економіки УААН була розроблена модель приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства, впровадженню якої у практику аграрних відносин приділялася значна увага. Найбільшої масовості цей процес досягнув на початку 2000-го року під час реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Засновниками ПОСП стали колишні керівники (понад 70%) та спеціалісти реформованих КСП.

На час створення перших приватно-орендних сільськогосподарських підприємств загальноправовою основою їх функціонування була ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (втратив чинність з 1 січня 2004 р.), яка серед переліку видів підприємств, що могли створюватись в Україні, назвала приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи. Залежно від обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно могло бути віднесене до категорії малих підприємств. Дозволялося створювати й інші види та категорії підприємств, зокрема орендні.

Іншою правовою підставою існування такої форми господарювання, як ПОСП, стали укази Президента України. Так, відповідно до Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. перед органами державної влади було поставлено завдання здійснити організаційні заходи щодо реформування до кінця квітня 2000 р. колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом утворення інших суб'єктів господарювання, які засновуються на приватній власності, зокрема приватних (приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств. Проте зазначений нормативно-правовий акт лише фіксує факт існування цієї форми господарювання, не розкриваючи її сутності та змісту.

У зв'язку з введенням в дію з 1 січня 2004 р. Цивільного та Господарського кодексів України постало питання приведення діяльності суб'єктів господарювання до нових вимог чинного законодавства, зокрема організаційно-правових форм підприємств. Так, у ч. 4 ст. 62 ГК України визначено, що підприємство є завжди юридичною особою. Відповідно до ст. 83 ЦК України створення юридичних осіб можливе лише у формах, встановлених законом. Між тим, окремого закону щодо приватно-орендних сільськогосподарських підприємств не існує й дотепер.

Як організаційно-правову форму приватно-орендне підприємство характеризує лексична конструкція "приватно-орендне". Слід зазначити, що віднесення до приватних, колективних, комунальних та державних відбиває лише форму власності створюваних підприємств, але жодним чином не їх організаційно-правову форму. Нормативне закріплення поняття приватного підприємства здійснено у статтях 63 і 113 ГК України. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання-юридичної особи. Під поняття приватного підприємства підпадають сільськогосподарські виробничі й обслуговуючі кооперативи, фермерські господарства, сільськогосподарські товариства, правове становище яких визначаються окремими законами. На жаль, ПОСП характеризується як приватне підприємство лише за формою власності.

Іншу складову назви ПОСП становить поняття "орендне". Виходячи зі змісту ст. 115 ГК У країни, орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності. При цьому орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди. Орендодавцями виступають органи Фонду державного майна України та місцевого самоврядування.

За наведеними ознаками приватно-орендне сільськогосподарське підприємство не підпадає під визначення орендного. Для порівняння, ПОСП має такі ознаки: 1) це унітарне підприємство, тобто його створює один засновник за рахунок свого власного майна; 2) засновником виступає фізична особа, яка може не бути колишнім членом реформованого КСП, майно якого є об'єктом оренди; 3) орендоване майно є приватним, а не державним чи комунальним; 4) орендодавцем виступає об'єднання співвласників майна розпайованого КСП. Таким чином, поняття "орендне" також не визначає ПОСП як форму господарювання. Як наслідок, приватно-орендні сільськогосподарські підприємства належать до підприємств з невизначеним правовим статусом, які існують лише на засадах загального принципу приватного права: "дозволено все, що прямо не заборонено законом".

Таким чином, приватно-орендне сільськогосподарське підприємство - це унітарна приватна форма господарювання, створена на загальноправових засадах з метою виробництва сільськогосподарської продукції на основі оренди майнових і земельних паїв.

2. Правовий режим майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

Однією з кваліфікаційних ознак підприємства як юридичної особи виступає майнова самостійність. Вона передбачає стійке існування підприємства, яке забезпечується наявністю власного майна, достатнього для ведення розширеного або, як мінімум, простого відтворення. У нинішніх приватно-орендних сільськогосподарських підприємствах названа ознака відсутня. Якщо уявити ситуацію, коли майнові і земельні паї не будуть здані в оренду, підприємство фактично припинить своє існування.

Так, згідно з п. 4 ст. 62 ГК підприємство повинно мати відокремлене майно, правовий режим якого встановлюється ст. 66 ГК. Майно підприємства складають виробничі й невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Практика свідчить, що майже абсолютну кількість засновників приватно-орендних сільськогосподарських підприємств складають особи, майновим внеском яких до статутного фонду, як зазначалося вище, є майновий пай, не виділений із загального майна реформованих КСП, який являє частку в кожному виді майна колишнього цілісного майнового комплексу КСП, пропорційну трудовому внеску в його створення. Це колишні керівники і спеціалісти, майновий пай яких не виділений в натурі, як і у інших співвласників. Таким чином, про наявність відокремленого майна не йдеться, що прямо суперечить вимогам закону.

Тому правовий режим майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств відрізняється крайнім ступенем невизначеності Господарське законодавство до засновника приватно-орендного сільськогосподарського підприємства як унітарного утворення встановлює вимогу тільки щодо створення статутного фонду, не поділеного на частки (п. 4 ст. 63 ГК). Щодо інших фондів (як у кооперативів, господарських товариств тощо) цієї вимоги не передбачається. Такий порядок значно звужує перелік джерел формування масиву відокремленого майна підприємства. Зазвичай законодавство поряд з визначенням загального складу фондів певної організаційно-правової форми встановлює необхідність їх періодичного поповнення, як правило за рахунок одержаних доходів після сплати всіх обов'язкових платежів. Відсутність законодавчої вимоги до спрямування перерозподілу прибутків на поповнення фондів підприємства суттєво погіршує режим внутрішнього інвестування виробництва цих підприємств. Як наслідок, власник ПОСП може вільно використати кошти прибутку на особисті потреби, не пов'язані з виробничо-господарською діяльністю. Це значно утруднює можливість ведення відтворювального виробництва, призводячи до надмірного виснаження існуючих матеріальних ресурсів і в недалекому майбутньому - до падіння рівня виробництва і різкого зниження доходності від виробничо-господарської діяльності підприємства.

Наприклад, до державних комерційних підприємств, які також мають статус унітарних, п. 8 ст. 75 ГК висувається обов'язкова вимога утворювати за рахунок прибутку (доходу) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю. До таких фондів належать амортизаційний, фонд розвитку виробництва, фонд споживання (оплати праці), резервний та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Абсолютної аналогії щодо формування подібних фондів приватно-орендним сільськогосподарським підприємством не може і не повинно бути через різницю інвестиційних можливостей держави і окремого засновника. Проте формування резервного і фонду розвитку виробництва доцільно передбачити законодавством із закріпленням обов'язкового щорічного відрахування до них певного відсотка від прибутку підприємства.

Формування резервного фонду надаватиме приватно-орендному сільськогосподарському підприємству необхідний запас міцності для усунення негативного впливу фінансових ризиків. У випадку одержання збитків чи шкоди від несприятливих погодних умов з'являється можливість гарантування безперебійної діяльності підприємства через пом'якшення впливу наведених факторів за рахунок використання коштів резервного фонду.

Створення фонду розвитку виробництва завдяки вузькоцільовому спрямуванню дозволяє здійснювати розширене виробництво. У практиці здійснення орендних відносин сьогодні спостерігається надмірна експлуатація орендованих основних засобів, що призводить до їх надмірної виснаженості. Особливо це стосується приватно-орендних сільськогосподарських підприємств, власники яких не приділяють належної уваги інноваційному розвитку виробництва, що дозволяє створювати наукоємну конкурентоспроможну продукцію із використанням фундаментальних надбань науки. Це стосується не тільки впровадження нової техніки, індустріальних технологій, а й запровадження у виробництво нових сортів рослин чи порід тварин тощо. Фонд розвитку виробництва незалежно від його величини завжди гарантуватиме відтворення майнової складової ресурсного потенціалу підприємства.

Слід зазначити, що відсутність законодавчої вимоги до визначення мінімального розміру статутного фонду, а також щодо формування резервного фонду та фонду розвитку виробництва не стимулює виробничого розвитку приватно-орендних сільськогосподарських підприємств.

Виходячи з функцій, які повинен виконувати статутний фонд, не-встановлення законодавчої вимоги до формування статутного фонду приватно-орендними сільськогосподарськими підприємствами ставить під сумнів можливість формування єдиного майнового комплексу підприємства з майна, належного їх власникам. З тих майнових і земельних паїв, що належать власнику приватно-орендного сільськогосподарського підприємства, досить складно утворити технологічно поєднаний майновий комплекс із виробництва, переробки та реалізації власновиробленої продукції. Вся діяльність таких підприємств базується виключно на оренді майнових комплексів колишніх КСП. При цьому страждають майнові інтереси власників майнових і земельних паїв, зданих у оренду. Крім того, що орендна плата має достатньо символічний характер, навіть ці суми вчасно не сплачуються. Все це свідчить про слабку ефективність моделі приватно-орендних підприємств при застосуванні її у сільськогосподарському виробництві.