Розділ 6. Правове регулювання паювання земель в аграрному секторі економіки

1. Етапи реформування земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах та організаціях

Реформування земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах та організаціях України відбувається у контексті загальнодержавної земельної реформи, яка розпочалася з прийняттям постанови Верховної Ради Української PCP "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 р. № 563-ХІІ. Цим нормативно-правовим актом орган законодавчої влади УРСР постановив, що з 15 березня 1991 р. усі землі Української PCP стають об'єктом земельної реформи.

Одним з основних напрямів реформування земельних відносин у агропромисловому комплексі України було здійснення приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій, тобто передача їх із державної власності у приватну власність громадян. Таким чином, дотримувався головний принцип реформування земельних відносин у сільськогосподарській сфері: передача землі у власність тим, хто її обробляє. Однак здійснення приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій не передбачало безпосередню передачу цих земель у приватну власність громадян. Законодавством було встановлено поетапний процес приватизації земель підприємств та організацій АПК.

На початковому етапі реформування земельних відносин було прийнято низку нормативно-правових актів: закони України "Про форми власності на землю" від 30 січня 1992 p., "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р. та "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української PCP" від 13 березня 1992 p., з якими було пов'язане законодавче закріплення в Україні колективної та приватної власності на землю. Запровадження цих форм власності на землю призвело до забезпечення участі в процесі приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій великої кількості суб'єктів.

Наступним етапом у процесі забезпечення приватизації сільськогосподарських угідь було здійснення паювання земель сільськогосподарських підприємств та організацій. Нормативну базу цього процесу склали: Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р. N° 666/94, Указ Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р. № 720/95, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)" від 12 жовтня 1995 р. №801, наказ Держкомзему України "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 20 лютого 1996 р. (втратив чинність на підставі наказу Держкомзему України від 8 листопада 2005 р.) та ін.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" місцевим Радам народних депутатів за участю Держкомзему України рекомендується вжити заходів щодо прискорення передачі безоплатно у колективну власність земель колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність. Згідно з п. 1 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснювалося після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).

На третьому етапі приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій передбачалося виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості), яке здійснювалося відповідно до п. 4 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р., пунктів 6, 7 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р., наказу Держкомзему України, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 р., яким затверджувалися Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій.

Встановлювалося, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства мав право безперешкодно вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що засвідчується державним актом на право приватної власності на землю. Власникам земельних ділянок було надано право добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, акціонерні товариства, інші кооперативні підприємства і організації, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в оренду і продавати громадянам України без зміни цільового призначення земельних ділянок.

Разом із тим, встановлювався граничний розмір загальної площі земельної ділянки, що може бути у приватній власності громадянина, який не повинен перевищувати норм, установлених ЗК України для селянських (фермерських) господарств. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснювалося відведення земельної ділянки в натурі і видавався державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертався до районної державної адміністрації.

Протягом 1992-1999 рр. майже всі сільськогосподарські підприємства України отримали землю у колективну власність, а їх члени - право на земельну частку (пай). Відповідно до Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р., виданого з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності, переважна більшість таких підприємств була реорганізована у сільськогосподарські підприємства ринкового типу (приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, фермерські господарства), які здійснюють діяльність на засадах приватної власності. Згідно з вищезазначеним актом, громадянам та селянським (фермерським) господарствам надається право вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно). Реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно, відповідно до підпункту а) п. 1 вищезазначеного акта, мало бути проведено шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Норми Указу Президента були спрямовані на досягнення пріоритетної мети в сільському господарстві - становлення реального та повноправного власника землі та засобів виробництва, а також на запровадження ефективних форм господарювання на засадах приватної власності на землю і майно. З прийняттям Земельного кодексу України 25 жовтня 2001 р. права на земельні частки (паї) поряд із землями в межах території України та земельними ділянками й правами на них були віднесеш до об'єктів земельних відносин.

На сьогодні набули право на земельну частку (пай) 6,91 млн громадян, з яких 6,82 млн (98,6%) отримали сертифікати на земельну частку (пай). Усього оформлено та видано державних актів на право власності на землю 6,19 млн сертифікатів, що складає 91% від числа громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай).

2. Поняття земельної частки (паю). Право земельної частки (паю)

Земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельної частки (паю). При розумінні сутності поняття "земельна частка (пай)" насамперед варто керуватися законодавством, зокрема, ст. 25 і "Перехідними положеннями" Земельного кодексу України, "Перехідними положеннями" Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р. (в редакції від 2 жовтня 2003 p.), Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям" від 8 серпня 1995 р. № 720, постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" від 4 лютого 2004 р. № 122, постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)" від 12 жовтня 1995 р. № 801.

Уперше до земельного законодавства України поняття "земельна частка (пай)" було внесено Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва". Зокрема в п. 2 вищезазначеного нормативно-правового акта вказано на те, що організаціям землеустрою необхідно здійснити поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості), а п. З закріплюється норма про те, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

Земельна частка (пай) е правом на умовну земельну частку в гектарах з відповідною грошовою оцінкою без виділення у загальному масиві земель. Поняття "земельна частка (пай)" безпосередньо пов'язане з паюванням земель сільськогосподарського призначення, що належали власникам на праві колективної власності. Тому саме паювання цих земель розпочалося після прийняття 13 березня 1992 р. нової редакції ЗК України, яким була законодавчо закріплена колективна власність на землю. Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р. № 720 при паюванні земель було передбачено визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Відповідно до ст. 5 ЗК України 1992 р. земля належала громадянам на праві колективної власності. Суб'єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівничі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, в тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих структур.