Розділ 25. Аграрно-договірні відносини

1. Поняття та види аграрно-правових договорів

В умовах проведення аграрної реформи важливе місце в діяльності сільськогосподарських товаровиробників посідають договірні відносини, оскільки саме на підставі укладання договорів здійснюється реалізація виробленої сільськогосподарської продукції, суб'єкти агробізнесу вступають у відносини з банківськими установами щодо одержання кредитів та позик, здійснюють придбання засобів виробництва (мінеральних добрив, пально-мастильних матеріалів, давальницької сировини), проводять технічне обслуговування сільськогосподарської техніки, обладнання та устаткування на підприємствах агросервісу та вступають у відносини з органами державної влади та управління, іншими суб'єктами господарювання. Суб'єкти агробізнесу наділені правоздатністю налагоджувати підприємницькі зв'язки у різних сферах діяльності на підставі аграрних зобов'язань. Таким чином, успішна сільськогосподарська діяльність передбачає укладання та виконання аграрно-правових зобов'язань їх учасниками.

Стаття 67 ГК України констатує, що відносини сільськогосподарського підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Таким чином, підставою виникнення зобов'язання є договір. Саме аграрні договори є правовою формою регулювання зовнішніх та внутрішніх підприємницьких відносин за участю суб'єктів агробізнесу. Договірна правоздатність кожного суб'єкта аграрної підприємницької діяльності визначається чинним законодавством України а також у локальних актах аграрного законодавства, зокрема в статутах аграрних підприємств та фермерських господарств.

Стаття 14 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" встановлює, що підприємство має право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, кооперативними, громадськими та приватними підприємствами, установами і організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі зарубіжних, для укладення договорів.

У ст. 28 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" визначається, що відносини кооперативу з іншими підприємствами, установами та організаціями, а також з громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів (угод). Аналогічно ст. 24 Закону України "Про фермерське господарство" регламентує, що фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних; має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Професор А. М. Статівка здійснює класифікацію договірних відносин у сільському господарстві за трьома основними групами. До першої групи належать: договори про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; договори про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відгодівлі молодняку худоби та птиці; договори на виробництво та переробку кормів для тваринництва, інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать: договори про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; договори про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення, інші договори про реалізацію продукції та постачання. До третьої групи належать: договори про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; договори про виконання меліоративних робіт; договори про ремонт техніки та її технічне обслуговування; договори про виконання інших підрядних робіт; договори про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та про надання різноманітних послуг1.

До ознак аграрно-правового договору, зокрема, належать: він є юридичною формою організації виробничого процесу, права й обов'язки сторін у договорі визначаються специфікою аграрного виробництва, він є правовою формою реалізації взаємних інтересів сторін з урахуванням юридичних, природно-кліматичних, екологічних можливостей. Таким чином, аграрні договори відрізняються від інших видів договорів саме за специфічним предметом, яким є сільськогосподарська продукція або сільськогосподарська діяльність та суб'єктами, оскільки однією із сторін договору обов'язково виступає аграрний товаровиробник.

Сучасний розвиток сільського господарства України неможливо здійснювати без залучення на договірних засадах передових світових технологій аграрного виробництва до таких сфер, як: вирощування та реалізація продукції, що містить генетично модифіковані організми, розвиток новітніх технологій виробництва біопалива, реалізація інших прогресивних технологічних проектів у АПК. Правовою основою для здійснення інноваційної діяльності є Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 р., норми якого визначають пріоритетні напрями інноваційної діяльності щодо створення високотехнологічного сільського господарства і переробної промисловості. Таким чином, суб'єкти агробізнесу укладають договори купівлі-продажу ноу-хау, ліцензійні договори, договори комерційної концесії, договори про трансфер технологій.

2. Договори у сфері реалізації сільськогосподарської продукції

У діяльності аграрних товаровиробників ефективність виробничо-господарської діяльності досягається налагодженою системою збуту виробленої ними продукції, правовою формою якої є договір на реалізацію сільськогосподарської продукції - специфічна угода, відповідно до якої виробник зобов'язується на відповідних умовах продати сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки, а споживач (замовник) зобов'язується прийняти продукцію та оплатити п. Відповідно до Указу Президента України "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" від 18 січня 1995 р. встановлено, що виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи за контрактами (включаючи державні) та іншими договорами.

Система договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції включає: договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, договір поставки, договір міни, договір комісії.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції являє собою механізм державних закупівель, засіб поповнення державного продовольчого резерву шляхом придбання продукції у недержавних сільськогосподарських підприємств. До складу державного резерву входять: запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави; запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.

Таким чином, державний продовольчий резерв є складовою державного матеріального резерву. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюються в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.

Пріоритетні державні потреби - це потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності..

Державними замовниками виступають Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи як головні розпорядники коштів державного бюджету. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарювання усіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб.

Стаття 183 ГК України визначає особливості укладання господарських договорів за державним замовленням. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця. Саме держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням державного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає і затверджує перелік державних замовників, обсяги та склад державного замовлення. Державні замовники забезпечуються Кабінетом Міністрів України фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державного замовлення, якщо інше не передбачено законом, і є відповідальними за задоволення пріоритетних державних потреб у відповідних товарах, роботах і послугах.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення.

Інструкцією Державного комітету України з матеріального резерву "Про порядок і умови поставки, закладення, зберігання і відпуску охолодженого м'яса і м'ясних продуктів державного резерву, призначених для здійснення заходів стабілізації на ринку", затвердженою наказом Держкомрезерву від 22 квітня 2008 р. № 138, визначено, що при поставці охолодженого м'яса яловичини, свинини, баранини та м'ясних продуктів вітчизняного виробництва або іноземного походження до державного резерву постачальник повинен надати: документ, що підтверджує якість продукції, виданий виробником, - декларацію виробника (якісне посвідчення); експертний висновок, виданий державною ветеринарною установою; ветеринарне свідоцтво (оригінал); висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи при надходженні нових харчових продуктів.

Стаття 272 ГК України визначає поняття та істотні умови договору контрактації сільськогосподарської продукції. За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію І передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.